Шепотун у пітьмі - Говард Лавкрафт
Альберту Н. Вілмарту, есквайру,
118 Салтонсталл-стріт,
Аркгем, штат Массачусетс.
Шановний містере Вілмарт,
Я з великим інтересом прочитав передрук вашого листа в «Братлборо Реформер» від 23 квітня 1928 року, де ви висловлюєте свою думку щодо дивних тіл, виявлених у річкових водах минулої осені після потопу, та їх зв'язок з народними легендами, з якими ці події так добре узгоджуються. Мені цілком зрозуміло, чому ви, як людина, яка не живе тут, зайняли таку скептичну позицію, і я навіть розумію, чому редактори газети з вами солідарні. Такої самої точки зору зазвичай дотримуються освічені люди як у Вермонті, так і за його межами. Навіть більше, я і сам у молодості (зараз мені 57 років) дотримувався такої ж думки, але це було до того, як мої дослідження (як загального характеру, так і за книгами Давенпорта) привели мене до інших цікавих відкриттів і подальших більш поглиблених досліджень, зокрема стосовно тих вермонтських гір, від яких місцеві жителі намагаються триматися якомога далі.
Власне, до цих досліджень мене підштовхнули дивні старі легенди, які мені розповіли місцеві фермери, так, це люди вельми забобонні та неосвічені, однак, зізнаюся вам, що я вже шкодую, що взагалі розворушив це осине гніздо. Без зайвої скромності можу сказати, що я добре знаюся на антропології та фольклорі. Я присвятив багато часу вивченню цих наук у коледжі та знайомий з роботами більшості визнаних авторитетів у цій області, такими як Едуард Тайлор, Джон Леббок, Джеймс Фрезер, Жан-Луї-Арман Картфаж, Маргарет Мюррей, Генрі Осборн, Артур Кіт, Марселлен Буль, Грефтон Елліот Сміт та інші. Я знаю, що легенди про таємничих істот старі, як світ. Я ознайомився з передруком ваших листів і листів ваших опонентів у «Ратленд Геральд» і думаю, що здогадуюся, що лежить в основі вашого скептичного ставлення до цього питання.
Але боюся, що твердження ваших опонентів у цьому випадку ближчі до істини, ніж ваші, хоча ваші аргументи, безумовно, здаються набагато логічнішими та переконливішими. Так, ваші опоненти виявилися правими, самі того не відаючи, але це лише тому, що вони керувалися виключно теоретичними знаннями та не знають того, що знаю я. Якби я знав про те, що відбувається, так само мало, як вони, то, не замислюючись, став би на вашу сторону.
Як ви вже, мабуть, помітили, я ніяк не можу зважитися перейти до суті, але це тому, що я дійсно боюся переходити до цієї самої суті. Тож до чого я веду – в мене є конкретні докази того, що ці чудовиська дійсно живуть у лісах високо в горах, куди не ступала нога людини. Відразу скажу, що я не бачив істот у річках, про які повідомлялося у газетах, але я бачив істот, схожих на них, за обставин, про які мені страшно говорити. Я бачив їх сліди, і, боюся, останнім часом ці сліди все ближче підбираються до мого власного дому (я мешкаю у фамільному маєтку сім'ї Еклі трохи південніше Тауншенда, поряд з Темною Горою). Я також чув голоси, що доносяться з лісу, які я не наважуюсь зараз описувати на папері.
Одного разу я навіть взяв фонограф з диктофоном і зробив звукозапис цих голосів – я спробую передати його вам, щоб ви самі послухали. Коли я дав послухати цей аудіозапис декільком місцевим старожилам, то один з голосів налякав їх так, що мало грець не вдарив через його схожість з якимось давно забутим голосом – а саме з моторошним дзижчанням з лісових хащ, яке згадує у своїх книгах Давенпорт і про який цим старожилам розповідали ще їх бабусі та дідусі й навіть намагалися імітувати цей голос. Я знаю, що більшість людей думає про тих, хто «чує голоси», але перш ніж робити висновки, просто послухайте цей запис і запитайте людей похилого віку, які живуть у віддалених селищах, що вони думають з приводу почутого. Якщо ви зможете дати цьому розумне пояснення, що ж, це буде дуже добре, але я думаю, що за цим усім ховається ще дещо, з чим ми ще не стикались. Може, правду кажуть, що немає диму без вогню.
Насамперед хочу сказати, що моя мета – це не вступати з вами в суперечку, а просто надати інформацію, яка, як мені здається, буде дуже цікава такому скрупульозному досліднику, як ви. Але все це повинно залишитися між нами. Публічно я на вашому боці, тому що як показує досвід, людям не слід занадто багато знати про такі речі. Мої власні дослідження тепер теж носять суто приватний характер і я не ділюся ними з громадськістю, щоб не привернути до цих місць зайву увагу і не спонукати любителів пригод відправитися у місця, які я вивчав. На жаль, це правда – жахлива правда – за нами постійно спостерігають істоти, які не належать до роду людського, а їх шпигуни живуть серед нас і збирають інформацію. Саме від одного з таких шпигунів, жалюгідного та нікчемного чоловіка, який, якщо він був не божевільний (а я думаю, що він не був), і повідомив мені більшу частину відомостей. Пізніше він наклав на себе руки, але у мене є підстави думати, що він не єдиний шпигун цих химерних істот у наших краях.
Істоти ці прилетіли на Землю з іншої планети. Вони можуть існувати у міжзоряному просторі та пересуватися в ньому з допомогою своїх незграбних, але потужних крил, здатних протистояти космічному ефіру, проте в земній атмосфері від цих крил мало користі. Та про це я розповім вам пізніше, якщо ви відразу не поставите на мені хрест і не вирішите, що хто тут дійсно божевільний, то це я. Ці істоти прилітають сюди видобувати метал із шахт, які вони пробурили глибоко всередину гір. У мене навіть є здогадки, звідки саме вони прилетіли, але про це теж трохи згодом. Ризикну припустити, що вони не заподіють нам шкоди, якщо люди дадуть їм спокій, але я боюся уявляти, що станеться, якщо ми будемо проявляти надмірну цікавість до їх справ тут, на Землі. Звичайно, велика група людей могла б знищити всю їх шахтарську колонію. Але мені чомусь здається, що у цьому випадку «десь звідти» на зміну їм прилетить ціла армія таких істот. Вони легко могли б завоювати нашу планету, але не робили цього досі, тому що у цьому не було потреби. Мені здається, вони воліли би залишити все як є, щоб уникнути зайвої метушні.
Я думаю, вони хочуть позбутися мене через те, що я
