Сніговий дракон - Крістіна Логоша

Розділ1

Прокинулася від того, що змерзла — дрова прогоріли, а за вікном встигло вже потемніти.

Швидко переодяглася, упорядкувала зачіску, що розтріпалася, вийшла в коридор і заглянула спочатку до Аси, а потім до Томи. Але подруг у кімнатах не було. Здається, Стефан щось говорив про вечерю? Мабуть, уже всі там.

Сходинки знову покрилися кіркою льоду, і спускатися на перший поверх довелося обережно, тримаючись за холодну стіну. З дверей їдальні пробивалося світло та донасилися апетитні запахи та дзвінкі голоси.

— Анфісо, нарешті ти прийшла! — радісно вигукнула Ася, варто мені переступити поріг.

Я швидко озирнулася.

Лорд та Сніжинки сиділи за накритим столом біля запаленого каміна. Дівчата радісно посміхалися, а Стефан окинув мене липким поглядом, від якого негайно захотілося прийняти ванну. Як же він мене дратував! Невже люди можуть дратувати одним своїм існуванням?

Я сіла на місце і опустила очі, розглядаючи вміст мисок і тарілок.

— Ми вже думали, що ти не спустишся.

— Втомилася трохи, от і задрімала.

Подруги дзвінко засміялася, Лорд поблажливо хмикнув.

— Та ти спала як сурок і так мило засопувала! Ми з Томою встигли і вечерю приготувати, і в їдальні прибратися, а ти все не прокидалася!

При думці, що дівчаткам довелося самим накривати на стіл, апетит зник. Невже про це не могла подбати куховарка?

— Чому сніговий дракон докучає вам, Стефане? — сховавши невдоволення за усмішкою, я озвучила питання, яке займало мене з самого приїзду.

— Можна на «ти», ми ж тепер не чужі люди, — він пихато посміхнувся. — Кілька років тому я знайшов на вершині гори розорене гніздо дракона. Майже вся кладка загинула, лише одне яйце збереглося. Не інакше як дивом. Але драконіха не повернулася. Я пожалів нещасного драконя і забрав у замок. Дбав, обігрівав, і невдовзі на світ з'явився маленький ящір. Я дуже прикипів до нього, хоч і розумів, що одного разу доведеться відпустити його на волю.

Я назвав його Терр. Незважаючи на всю мою турботу, чим  дорослішим ставав дракон, тим руйнівнішими ставали його витівки. Спочатку він просто лякав прислугу, міг ненароком їх заморозити... Але коли він за одну ніч з'їв сімох, я зрозумів, що більше не в змозі терпіти. У мене не піднялася рука його вбити, адже я його виростив. Не піднімається і зараз... Я вигнав Терра із замку, але він вирішив, що з ним вчинили несправедливо, і став докучати мені: залякувати місцевих мешканців, полювати на худобу та викрадати дівчат. Я дуже шкодую, що не кинув його у гнізді! - Ася співчутливо накрила його руку долонею. — Це моя слабкість, але я… Я все ще люблю цього ящера, але він розривається моє серце на шматки! Тому я звернувся за допомогою до Академії Сніжного Чарівництва. Ви повинні позбутися дракона! З кожним днем ​​його витівки стають все агресивнішими, і незабаром він стане загрозою не тільки для Крижаної Пустоші, а й для інших світів.

- Тепер я розумію, як вам важко, - співчутливо покивала Тома.

Але мене в його історії щось насторожило, і я не втрималася.

— Стефане, ти кажеш, що дракон докучає тобі декілька років.

-   Довгих-довгих років, - жалісливо підтвердив він.

— Ми перші Сніжинки, яких ти вибрав?

Стефан застиг із скорботним виразом обличчя. Він дивився на нас у нерішучості, ніби думав, чи варто відповідати.

— Я вважаю, ви маєте знати. — Вирішивши, він підвівся на ноги і взяв зі столу важку зв'язку ключів: — Ходімо!

Ми слухняно підвелися і пішли за Стефаном.

Прихопивши триріжковий канделябр з свічками, що горів, він повів нас по темних коридорах замку. Через кілька хвилин ми підійшли до масивних дверей з громіздким навісним замком. Скрипнувши ключем, Лорд штовхнув стулку. Перед нами опинилися освітлені нерівним світлом щаблі.

- Як страшно! - Злякалася Ася.

Стефан чарівно посміхнувся і взяв її за руку.

— Це лише підвал. Не бійся, я ж поряд.

Вони пішли першими, а ми з Томою слідом за ними. У непроглядній темряві навіть зі свічками було важко щось розгледіти. Я зробила крок уперед і відразу спіткнулася.

- Не рухайтеся. Я зараз зроблю світло яскравішим.

Свічки яскраво спалахнули, як магічним прожектором осяявши приміщення. У темному підвалі стояли кам'яні статуї, що зображали жіночі постаті. І тільки придивившись, я впізнала в них Сніжинок, замурованих у крижаний панцир. Здавалося, вони ось-ось ворухнуться — у їх позах здавались незакінчені рухи.

Я відсахнулася. Ася пригорнулася до Стефана, і він її обійняв.

- Який жах! Це все Терр зробив? - спитала Тома.

- Так. Усі Сніжинки, які не змогли з ним упоратися, перетворилися на кригу.

Я позадкувала — крижаний цвинтар наводив на мене жах. За мною поспішала  Тома.

Але найбільше я злилася на Стефана. Я не розуміла, як можна бути таким егоїстом! Терр з'їв стільки людей, погубив скільки прекрасних чарівниць, а цей матрац не може впоратися з ним через особисту прихильність! І цього разу гарматним м'ясом станемо ми.