Битва королів - Джордж Мартін
Євнухова посмішка і не здригнулася, але очі спалахнули зовсім не сміхом.
— Як мило з вашого боку було це запитати, мілорде, але історія моя довга й сумна, а ми ще не всі державні злочини обговорили,— він витягнув з рукава мантії пергамент.— Капітан королівської галери «Білий олень» замислив за три дні знятися з якоря й віддати і свій меч, і свій корабель на службу лорду Станісу.
Тиріон зітхнув.
— Я так розумію, на його прикладі слід дати всім кривавий урок?
— Сер Джейслін може просто влаштувати його зникнення, але королівський суд спонукав би до вірності інших капітанів.
«А ще трохи розважив би мого племінника».
— Як скажете. Хай отримає дозу правосуддя від Джофрі.
Вейрис зробив позначку на пергаменті.
— Сер Горас і сер Гобер Редвини підкупили вартового, щоб випустив їх післязавтра вночі з бічної брами. Вже все влаштовано, щоб вони під виглядом гребців відпливли на пентоській галері «Місяцехід».
— Може, хай кілька років посидять на тій галері, побачать, чи їм сподобається? — посміхнувся Тиріон.— Ні, сестра збожеволіє, втративши таких цінних гостей. Повідомте сера Джейсліна. Хай вояка, якого вони підкупили, схоплять і добре йому втовкмачать, яка це честь — стати братом Нічної варти. А навколо «Місяцеходу» най розставлять пости — на той раз, якщо Редвини знайдуть ще когось без монетки в кишені.
— Як зволите,— Вейрис зробив ще одну позначку на пергаменті.— Сьогодні ввечері ваш приятель Тимет зарізав сина якогось виноторговця у гральному кублі на вулиці Срібній. Бо той буцімто шахраював з гральними костями.
— А він шахраював?
— Без сумніву.
— То чесні містяни мають подякувати Тимету. А я потурбуюся, щоб він отримав подяку від короля.
Нервово гигикнувши, Вейрис зробив чергову позначку.
— А ще в нас нашестя святош. Схоже, комета привабила цілий букет диваків-жерців, проповідників і пророків. Жебрають у винарнях і харчівнях, а хто зупиниться їх послухати, тому провіщають згубу й занепад.
Тиріон стенув плечима.
— Наближається трьохсотліття з дня висадки Ейгона, то чого ще очікувати? Хай варнякають.
— Але вони сіють страх, мілорде.
— Мені здавалося, це ваша робота.
Вейрис затулив рота долонею.
— Як жорстоко з вашого боку казати таке! І останнє. Леді Танда вчора давала невеличку вечірку. Маю меню й перелік гостей вам на перегляд. Коли розлили вино, лорд Гайлз підняв кубок за короля, а Балон Свон, кажуть, зауважив: «Треба три кубки». Багато хто сміявся...
— Досить,— підніс руку Тиріон.— Сер Балон пожартував. Мене застільні зради не цікавлять, лорде Вейрисе.
— Ви і мудрий, і добрий, мілорде,— пергамент зник у євнуха в рукаві.— В нас обох повно справ. То я піду?
Євнух вийшов, а Тиріон довгий час сидів, дивлячись на свічку й міркуючи, як сприйме сестра звістку про звільнення Джаноса Слінта. Якщо він бодай трохи на цьому розуміється, вона не зрадіє, та навряд чи Серсі може щось із цим вдіяти, окрім як послати гнівний протест лорду Тайвіну в Гаренхол. Зараз у Тиріона в руках міська варта, плюс півтори сотні горян, а ще Брон набирає перекупних мечів. Схоже, він непогано захищений.
«Без сумніву, Едард Старк думав так само».
Коли Тиріон покинув малу залу, в Червоній фортеці було темно й тихо. Брон чекав у світлиці.
— Слінт? — запитав він.
— Лорд Джанос вирушає на Стіну з ранішнім припливом. Вейрис гадає, ніби я повірив, що поміняв одного зі ставлеників Джофрі на власного. Насправді ж я поміняв людину Мізинчика на людину Вейриса, та то нехай уже.
— Вам дещо варто знати: Тимет зарізав одного...
— Вейрис мені розповів.
Перекупний меч, схоже, не здивувався.
— Йолоп гадав, що одноокого легше буде надурити. Тимет ножем приштрикнув його зап’ясток до столу, а тоді голіруч видер йому горлянку. Він знає такий трюк: слід напружити пальці...
— Не треба мені цих моторошних подробиць, у мене й так вечеря вирує у шлунку,— мовив Тиріон.— Як іде набір?
— Непогано. Сьогодні записалося ще троє.
— Як ти обираєш людей?
— Оглядаю. Розпитую — щоб дізнатися, де вони билися й де вчилися брехати,— посміхнувся Брон.— А тоді даю їм шанс убити мене, а собі — убити їх.
— Когось убив уже?
— Нікого вартісного.
— А якщо хтось із них уб’є тебе?
— Найміть його обов’язково.
Тиріон був напідпитку, та й дуже втомився.
— Скажи мені, Броне. Якби я звелів тобі вбити немовля... дівчинку-перволітка, скажімо, яка ще в матері на грудях лежить... ти б це зробив? Без питань?
— Без питань? Ні,— перекупний меч потер великим і вказівним пальцем.— Я б запитав: скільки?
«Навіщо мені ваш Алар Дім, лорде Слінт? — подумав Тиріон.— У мене свої такі є». Він хотів розреготатися й водночас розплакатися, та понад усе він хотів Шей.
Арія
Дорога являла собою дві колії у траві.
Що краще, подорожніх тут не траплялося, тож не буде кому тицьнути пальцем і сказати, в який бік вони пішли. З людського потоку, який наводнював королівський гостинець, тут лишилася хіба цівочка.
Що гірше, дорога крутилася як змія, переплітаючись зі стежками й іноді, здавалося, геть щезаючи, а потім, коли вони вже втрачали надію, раптом знову з’являючись. Арію це дратувало. Ландшафт був досить пологий: горби й лани на схилах, помережані луками й лісами й невеличкими долинами, де над мілкими струмками купчилися верби. Та однак дорога була настільки вузька й покручена, що доводилося не йти, а повзти.
Найбільше сповільнювали рух фургони, що з гуркотом тягнулися вперед, порипуючи осями під вагою тяжкого вантажу. Дюжину разів на день доводилося ставати й вивільняти колесо, яке застрягло в колії, або подвоювати запряг, щоби здолати багнистий схил. Одного разу, просто серед густої діброви, їм трапилося троє чоловіків, які тягнули дрова на запряженому волом возі, й обійти їх не було ніякої змоги. Довелося чекати, поки лісовики випряжуть вола, проведуть його між дерев, розвернуть воза, знову впряжуть вола й
