Правила гри. Частина перша - Володимир Арєнєв

Тесса ліниво позіхнула, потягнулася та підвелася з ліжка. Вчора вона просиділа допізна, розмірковуючи про авантюру, яку запланувала разом із Братами — тому сьогодні спала майже до обіду. Внутрішній механізм, на зразок арбалетного спускового гачка, спрацював безвідмовно — як, зрештою, завжди; Тесса прокинулась саме тоді, коли хотіла. Ще встигне перекусити та перевдягнутися. Хоча — що їй, войовниці, одягатися? — Тесса не схожа на тих чепуркуватих красунь, у яких шовки та сережки випирають навсебіч. Та й для кого їй одягатись — якщо Тогіна немає поруч.

Вона зиркнула в уламок люстерка: дещо розкучлана, але все ж дуже приваблива. І вкрай небезпечна — та про це знали лише деякі, помічаючи у войовниці тільки красу.

Тесса пригладила своє коротке волосся й надягла обруч, який подарував їй два роки тому Тогін. Потім пристебнула до пояса піхви з вигнутим клинком, штовхнула двері й пішла до загальної зали — чи на пізній сніданок, чи на ранній обід.

Кен сидів на тому ж місці, що й учора. Він підняв велику сивочолу голову і пильно подивився на сестру.

— Доброго ранку. Йдеш?

— Ні, — якомога недбаліше відповіла войовниця. — Спочатку перехоплю щось. Куди поспішати? Хай трохи помордуються, очікуючи.

Кен ледь посміхнувся самими куточками вуст:

— Я теж мордуюсь, очікуючи.

Тесса поклала свою тонку руку на його кулаки, міцні, немов вилиті з металу.

— Так треба, Кене. Повір, вони погодяться. Не можуть не погодитися. У них немає виходу.

— Твоя правда. Але у нас теж немає виходу. Якщо вони дізнаються про це…

— Не дізнаються, — відрізала Тесса. — Їм не до того, аби винюхувати. У них — «справи державного значення».

— Повір, вона в цьому тямить, — зауважив Укрін, який щойно підійшов. — Йдеш, Тессо?

— Спочатку поїм — із вашого дозволу! — буркнула вона. — Та й без нього.

Укрін виставив уперед кухоль, захищаючись:

— Навіщо так суворо? Я тільки запитав. Мені теж не байдужі долі наших Братів.

Войовниця зігнорувала його слова, відвернулася та вигукнула.

— М’яса, млинців, вина!

— Не певен, чи буде тобі цікаво, Тессо, але, — Укрін відсьорбнув з кухля, — кажуть, у бік Кріни рушили вози з провіантом. Тобі це про щось говорить?

— Про це — ввечері! — різко відповіла войовниця. — Коли я повернуся.

— І якщо вони погодяться, — додав Укрін. — Хвилюєшся.

— Коли вони погодяться, — виправила його Тесса. — Вони погодяться.

Поснідавши (чи таки пообідавши?), войовниця повернулася до кімнати. Знову поглянула у люстерко й уперше дозволила собі замислитися: що буде, якщо план зірветься.

Ні, неможливо. У крайньому разі, поговорю з Армахогом.

Тесса у відчаї закусила губу. Навряд чи старегх захоче допомогти їй, усе-таки тоді вона пішла. Він не звинувачував, казав, що все розуміє; він і вчора кинувся її обіймати, — але… Але. Він не знає, що вона пішла в Братство у пошуках свободи, а знайшла там кохання. Армахог ймовірніше за все захоче відновити стосунки, які були колись між ними. А відновлювати нема чого.

А якщо іншого шляху не існує? Заради порятунку Тогіна ти зробиш це?

(І зізнайся — він подобався тобі тоді й не втратив привабливості досі).

Що робитимемо?

Тесса дістала гребінець і серйозно зайнялася зачіскою. Вона мусить виглядати гідно, аби у правителя та його оточення склалося добре враження про Братство… чи не так?…

Біля палацової брами на неї чекали. Охоронці пропустили Тессу, й один, довготелесий та засмаглий, сказав, що проведе гостю до старегха.

— Чому до нього?

— Наказано.

Наказано — то й наказано. Швидше за все, правитель переклав тягар подальших перемовин на плечі старегха, що не дивно, коли взяти до уваги давнє знайомство Армахога з Тессою. Пресвітлому зараз не до Вільних Клинків — цю проблему в силі вирішити й інші.

А може, правитель просто звелів переказати, що вони не потребують наших послуг. Навіть бачити мене не захотів. Навіщо? Старегх сам владнає це дрібне непорозуміння.

Кабінет Армахога виглядав не дуже розкішно — Тесса підсвідомо очікувала більшого: все-таки старегх Ашедгуну. Але, напевне, швидше Пресвітлий жебракуватиме, ніж Армахог — житиме заможніше, ніж потрібно (на його думку).

Звичайно, були тут і різнокольорові гобелени, і зброя, розвішана по стінах і розміщена на стояках, були вази, і композиції з сухих квітів, були меблі, дуже зручні І досить дорогі, — але без цього неможливо: становище зобов’язує. Однак ніяких, крім необхідних для створення образу «солідного та могутнього» військового начальника речей, у кабінеті не знайти. Армахог залишався Армахогом, і роки мало змінили його звички та ставлення до життя — тепер Тесса це розуміла.

Вона зайшла до кабінету й зупинилася біля дверей, а старегх уже підвівся з-за письмового столу:

— Проходь, сідай.

— Дякую, — недбало відповіла войовниця. Перед столом вона помітила крісло, велике та зручне, — сіла й закинула ногу на ногу. Сьогодні Тесса одягла досить коротку спідницю, і тепер Армахог міг бачити майже всю войовницю. Це навряд чи було чесно з її боку, але Тесса нагадала собі, що від успіху справи залежить доля Тогіна. Це трохи допомогло.

Старегх замислено покрутив довгий рудий вус, насупився:

— Скажи, ти дійсно хочеш взяти участь у цій війні?

Він завжди вмів формулювати запитання.

— Чому ні? Зрештою, це моє ремесло. Між іншим, твоє також.

— Тессо, я зараз розмовляю з тобою не як старегх Ашедгуну, а як твій давній… друг, — він запнувся на одну-єдину мить і розсердився на себе за це. — Зрозумій, тут не той випадок, коли… Скажи, невже всі найманці вирішили одночасно вступити на службу до Пресвітлого?! Я…

— Не найманці, — холодно кинула Тесса. — Не найманці, а Вільні Клинки. Або Брати, якщо тобі так більше до вподоби. Але — не найманці.

Він уважно подивився на неї, потім опустив очі:

— Вибач. І все-таки — в чому справа?

— Чому б тобі просто не сказати, що Пресвітлий не бажає мати з нами нічого спільного, і ми запропонуємо свої послуги Хуміндару. Гадаю, там до нас ставитимуться привітніше.

Армахог скривився:

— Зачекай, не поспішай. Талігхіл хоче мати з вами справу.

— А чого хоче старегх? — примружилася вона.

— Ти знаєш. Ти знаєш моє ставлення до твоїх… кхм… професіоналів. Воно не змінилося.

— Давай ближче до справи. Цими днями ти, напевне, зайнятий, тож не хочу тебе відволікати.

— Гаразд, — Армахог опустив голову. — Ваші умови?

Вона виголосила те, про що зазделегідь домовилася з Согом, Уріном та Кеном: сума, яку мав отримати кожен з Братів, провіант, зброя…

Армахог заперечив, і вони деякий час обговорювали умови, хоча кожен знав: угоду буде укладено. Тільки войовниця не сказала про найважливіше, про головну причину свого