Ми - дракони - Тала Тоцка

— Я їй не розповіла, — Івейна перестала борсатися і, притихнувши, обережно притулилася головою до м'язистого плеча Дастіана. — Я сказала, що впала в саду.

— Навіщо? — відкрив принц одне око і поглянув на неї зверху вниз.

— У мене була повна голова листя і трави. І гілок, — Іві зітхнула і завовтузилася, влаштовуючись зручніше.

Дастіан закинув голову і зареготав, прикриваючи очі долонею вільної руки.

— Мені теж довелося збрехати девінам, що впав з дерева, — іншою рукою він обережно, щоб не злякати, пригорнув Івейну за плече. – Їм так і кортіло запитати, що я там робив, у них аж язики свербіли.

— Не спитали? — вона говорила майже крізь сон.

— Ні. Я ж принц. Можу хоч цілими днями безперервно на дереві сидіти, що вони мені зроблять?

Тепер уже Івейна розсміялася.

— Але ж дядькові ми з тобою розповімо всю правду, Іві, — вже серйозно сказав спадкоємець, знову пригорнувши її на своє плече, — все як було.

«Лише те, що ти знаєш, Дастіан, не більше», — подумала Ів, провалюючись в сон.

***

Крізь сон Івейна почула, як хтось обурено лається у неї над вухом.

— Ейнаре, йди ще потанцюй, — пробурмотів Дастіан і потерся підборіддям об голову Івейни, але геронський принц не замовкав.

— Ти знову з моєю обраною наодинці, Дастіане! Хочеш, щоб я викликав тебе на поєдинок? А ти теж хороша, Іві! Ми ж повинні були з тобою ще два танці станцювати, а ти зникла. Довелося запросити цю варену дилду Лестрейю. Посуньтесь! — він досить безцеремонно посунув Івейну разом з Дастіаном і впав на банкетку поруч з нею. Відразу стало тісно.

— Леді Лестрейя така мила, — сонно промовила Ів, намагаючись вмоститися між двома молодими драконами.

— Мила не те слово, — Ейнар переклав голову Івейни собі на плече, для чого сповз по спинці і склався майже вдвічі. – «Ваше високородіє, ви такий розумний! Ваше високородіє, ви такий проникливий! Ваше високородіє, ви такий вродливий!». Та я мало не помер від нудьги. Тут ще й ви мене кинули. Добре, я почув, як Дастіан хропе, а то і не знайшов би.

— Це не я, це Ів, — зі смішком сказав Дастіан і зараз же отримав в бік гостреньким кулачком. — Все, мовчу, мовчу! Так що, ваше високородіє, ви вже обрали собі наречену? Тальяна чи все-таки Амарілія?

— Одружуся з обома, — хитнув головою Ейнар, і у Івейни завмерло сердечко від того, що її обличчя торкнулися темні пасма, — і нехай тріщать між собою з ранку до вечора, а мене залишать у спокої.

— А подружнє ліжко ти як з ними ділити збираєшся, по черзі або…

— Не слухай цього сіріданского розпусника, Іві, — Ейнар хотів прикрити їй вухо, а вийшло, що доторкнувся долонею до обличчя, і у Івейни від цієї випадкової ласки перехопило подих, — мій друг занепала людина. Я довірю своїм любим дружинам самим вирішувати, чия черга зайняти подружнє ложе. Сподіваюся овдовіти в першу ж шлюбну ніч.

Івейна хіхікнула і відчула, що Ейнар теж посміхнувся. Чомусь тепер її зовсім не чіпало те, що він говорив про своїх наречених, може, тому, що його долоня так і залишилася лежати у неї на щоці, а його дихання змішувалося з її власним…

...Їм дуже пощастило, що їх знайшов його ясновельможність граф Домбар, як він їдко потім висловився, виключно завдяки підозріло знайомому хропіню, яке трясло колону. Ейнара почали шукати перед феєрверком, зникнення принца внесло деяке пожвавлення в свято, а потім знову все потекло своєю чергою.

Феєрверк Івейна, яка вже виспалася, подивилася із задоволенням, час від часу помічаючи на собі задумливий погляд Дастіана і... незрозумілий — Ейнара. Сяючі різнокольорові бризки розсипалися в небі, і Івейна заворожено стежила за тим, як вони потім повільно осідають по краям неба.

Нарешті, вони з матусею залишилися одні. Іві з радістю позбулася корсета, що пекельно давив, а Тона ще на порозі скинула туфлі і з насолодою пройшлася босоніж по прохолодній підлозі. Як бідні леарнські дами носять це цілими днями?

Вони присіли на ліжко, Івейна з жаром розповіла Тоні про свій політ з Дастіаном, спроби його зцілити і у що це потім вилилося. Матуся задумалася, а потім взяла її за руки.

— Іві, послухай, дитинко. Ми повинні розповісти це метру Северіну.

— Ви що, матусю, — запротестувала Ів рішуче, — ви ж самі говорили, що мені потрібно триматися від нього подалі.

— Все не так як ми думали, доню. Рассел розповів мені, що сталося на обряді. У вас не просто однакова іллама дівчинко, у нього твоя іллама, ти його нею наділила.

Івейна, широко розкривши очі, розглядала Тону і насилу перетравлювала почуте.

— Але як таке могло вийти?

— Тільки якщо він помирав, а ти його оживила. І це сталося до того, як тебе приніс Абідал.

Вони обидві замовкли, Тона поринула в спогади, Івейна сиділа в нерозумінні. Нарешті, Ів підняла на матір очі, здивувавшись власної здогадки.

— Чоловіча сорочка? Вона могла належати метру Северіну? Матусю, тож виходить це він кинув мене в річку?

— Якщо врахувати, що відтоді Рас став дещо ширше в плечах. Іві, він не кинув тебе, а врятував. Шістнадцять років тому його безпам'ятного знайшли приїжджі актори, рік по тому він з'явився в Леарні. У нього і зараз міцне сильне тіло, тіло воїна, а не девіна, тоді йому було не більше двадцяти, він цілком міг служити в гвардії. Ти ні за що не поділилася б ілламою з тим, хто заподіяв тобі шкоду, отже, Рас врятував тобі життя, а потім поплатився за це. І ти йому віддячила.