Ми - дракони - Тала Тоцка

Івейні неймовірно пощастило, що крім обраних спадкоємця геронська знать звезла в Леарну всіх доньок відповідного віку, які живут в королівстві. Хто його знає, що стрельне у його високородія в голові, раптом придивиться та обере з натовпу гарну донечку, а там дивись, і на одну з обраних принца Астурійського стане більше.

А ні, так і лорд який-небудь згодиться, аби прилаштувати скоріше, та бажано так, щоб і зв'язки родинні допомогли сімейству, ну і щастя дитині теж буде не зайвим, хоча і не обов'язковим.

У зв'язку з цією обставиною Ейнар запросив Іві лише на один з належних обраним танців, вона сумлінно потопталася по ногах друга дитинства, і до їх обопільного полегшення Івейну змінила отруйна хабра Амарілія.

Івейна була рада, що їй тепер не потрібно намагатися потрапити в потрібний ритм, щоб хоч якось створити видимість танцю. До честі Ейнара, як тільки він побачив, що його обрана стрибає як збісившийся морав на скачках, він обійняв її за талію і тихо прошепотів, схилившись до самого вуха:

— Іві, не несися стрімголов, довірся мені. Просто рухайся повільно, ось так, як я.

Івейна хоч і спалахнула до самих коренів, але все ж прислухалася до порад принца, і через деякий час вони досить стерпно танцювали, нехай і в два рази повільніше, ніж навколишні пари.

Решта ж обраних, — а їх тут крім Амарілії з Тальяною, виявляється, ще пристойно набралося, — глузливо морщили носи, за винятком, мабуть, такої ж новоспеченої обраної спадкоємця Лестрейї Гассон.

Добра дівчина зі співчуттям дивилася на Ів, вона напевно танцювала чудово, як і всі родовиті дівиці Королівства. Так вже вийшло, що самою безрідною серед них виявилася Івейна.

Тому й раділа вона, що закінчилося це катування танцями, намагаючись не помічати, як спалахнули очі принца, коли він підхопив Амарілію і закрутив в танці — всім в Героні давно відомо, як це любить і як вміє чудово танцювати їх майбутній король.

А Ів намагалася знайти затишне місце в найдальшому кутку Білої зали, де їх високості Астурійські давали святковий бал, і примостилася на м'якій банкетці зі спинкою біля стіни, вгамовуючи серце, що калатало як скажене.

Від того, як Ейнар нахилявся до неї, як обдавав своїм гарячим диханням, досі німіли ноги, хоч вона розуміла, що його гаряче дихання було від танцю і вогню, який розтікався по тілу молодого дракона, а зовсім не від того, що його хвилює обрана Івейна Верон.

Від танцюючих її приховувала розкішна рельєфна колона, Івейна сповзла нижче, спершись на спинку, та відчула, що очі її злипаються, і чинити опір цьому було все важче і важче.

— Ів, ти що, спиш? — знайомий голос вихопив із сонного забуття, Івейна підскочила з банкетки і злякано закліпала очима. Перед нею стояв усміхнений Дастіан, все обличчя якого було усіяне дрібними подряпинами і синцями. — Я тільки вирвався від девінів, кинувся тебе шукати, а ти тут.

Дастіан плюхнувся на банкетку, витягнувши ноги і запрошуючи Івейну присісти поруч з собою.

— Що сказали девіни? — вона не поспішала сідати, встала навпроти принца, притулившись спиною до колони.

— Нічого. Я нічого їм не говорив, не хотілося псувати королеві бал. Ти уявляєш, що почнеться, коли дізнаються, що я видихнув вогонь? Завтра повернуся в Сірідан і все розповім дядькові, а вже вони нехай самі з Сардимом вирішують, що далі робити.

— А що тут вирішувати? — Івейна знизала плечима і сіла біля Дастіана, зметнувши незручні спідниці, що вічно плутаються між ногами. — Наш амір відразу оголосить тебе спадкоємцем, і будеш ти аміран Дастіан, вірно сказав Ейнар.

— Не відразу, — Дастіан потягнувся і ледь стримав позіхання. — Спочатку його величність збере всіх королів Андалурсії, щоб підтвердилися мої слова, і якщо я справді Вогнедишний, може тоді в інших з'являться шанси? Добре, якби так.

— Навіщо королям злітатися в Сірідан? Хіба мало того, що вартові оглянуть те місце, де була пітьма? Там тобою на кілька миль все випалено, — Івейна випросталася і сіла рівно, щоб її не торкалася рука, яку як би ненароком закинув на спинку аміран Дастіан. — Чи великий амір тобі не повірить?

— Повірить, звичайно, — Дастіан говорив із закритими очима і здавався абсолютно розслабленим, проте якимось дивним чином відстань між ними ставала все менше і менше. — Але перевірити захоче обов'язково, цього від нього чекатимуть його ленники, всі п'ятеро королів. І в першу чергу король Ердамана, мій батько. Він довго опирався дядькові Еррегору, не хотів відправляти мене в Сірідан.

— А ти? Хіба ти не хотів ставати спадкоємцем аміра?

— Не знаю. Не дуже хотів, але й дядька мені було шкода. Втратити трьох синів, з яких двоє старших вже напевно були Вогнедишними, це нелегке випробування. Мама теж підтримала дядька Еррегора, і я знаю, він дуже радий був тому, що я перебрався в Сірідан.

Івейна вже наполовину звисала з банкетки, вона мабуть і зовсім звалилася б з неї, якби сильні руки принца Ерзаського не підняли і не посадили її назад.

— Іві, досить сидіти, немов ти жердину проковтнула. Я втомився як загнаний морав, а в залі повно геронських клуш, які рознесуть по всій Героні, що спадкоємець Еррегора Болігарда не вшанував своєю присутністю бал на честь обраних їхнього наслідного принца. Так що треба якось дожити до кінця балу. Ти, я бачу, теж втомилася, обіприся на мене і відпочинь, тобі, напевно, від матінки дісталося за нашу пригоду?