Каравал - Стефані Гарбер

Скарлет обернула голову до мосту. Ліхтар блимав, ніби підморгував їй. Ще два дні тому така ситуація здалася б їй неможливою, проте зараз вона нічому не дивувалася. Скарлет не знала напевне, коли саме це сталося, але більше вона не сумнівалась у магії.

— Може, таки скуштуєте? — хлопець помішував сидр, від чого у повітря здіймалася яблучна пара.

— Ой, — Скарлет вже хотіла за звичкою відмовитися, та раптом її осінило. — Ти казав, що це допоможе мені ясніше бачити речі?

— Такого напою більше ніде немає, — мавпочка знову закивала на знак згоди.

Приємний холодок пробіг по тілу Скарлет. А що як саме через це Найджел порадив їй іти слідом за юнаком із чорним серцем? Можливо, якщо вона вип’є цього сидру, то зможе розгледіти необхідну підказку...

Скарлет крадькома зиркнула на вказівки гри: «Четверта коштуватиме чимало».

— Скільки я повинна сплатити?

— Дрібницю — останню брехню.

Ціною це назвати було складно. І навіть якщо сидр — це не наступна підказка, то він допоможе її відшукати.

Щаслива, від того, що послухалась поради Айко у таверні, Скарлет нахилилась ближче й прошепотіла історію про фонтан з русалкою. Хлопчина явно був розчарований із цієї дитячої витівки, але таки простягнув кухлик.

Підсмажений цукор й розтоплене масло з нотками крему та кориці. Хоч напій і був теплий, однак смакував, як у найкращі дні Холодного сезону.

— Смачно, але я не помічаю різниці...

— Ефект з’явиться за хвилину чи дві. Обіцяю, вас він не розчарує.

На прощання хлопчина махнув рукою, відсалютувала і мавпочка, і візок потихеньку покотився до підступного мосту.

Скарлет ще раз сьорбнула. Цього разу смак був занадто солодкий, ніби за цим солодом ховався яскравіший присмак. Щось пішло не так. Емоції Скарлет крутились у вихорі сірого й похмурого білого. Цей світ вона завжди бачила барвистим, а от зараз, поглянувши на хлопчину, вона лише бачила, як його шкіра набуває попелястого відтінку, а одяг чорніє.

Від схвилювання Скарлет примружила очі, а коли відкрила їх знову, то тривога лише посилилась.

Тепер усе набуло чорно-сірого відтінку. Навіть світло ліхтарів уздовж мосту здавалось туманним й темним, а не золотавим. Вона намагалась не піддаватися паніці, але з кожним кроком серце билось дедалі швидше. Скарлет пересікала міст і вступала у безбарвний світ.

Каравал став чорно-білим.

Скарлет випустила з рук сидр. Маслянисто-золота рідина розлилась на сірі доріжки — єдина яскрава калюжа серед жахливого нового мороку. Хлопчину з мавпою ніде не було видно. Ймовірно, він котив собі десь візок, посміювався з неї й шукав нову жертву.

Скарлет озирнулась і помітила, що стоїть поруч із задніми дверима «Скляної таверни». Айко щойно вийшла на вулицю, її яскрава сукня тепер була вугільною.

— Маєте жахливий вигляд, — мовила вона. — Припускаю, ви так і не наздогнали того юнака?

Скарлет похитала головою. За спиною Айко зачинялись двері таверни, але Скарлет встигла зазирнути всередину і впевнилась, що Джуліан і досі не з’явився, а як і був там, то пішов.

— Гадаю, я припустилась помилки.

— Тоді саме час виправити ситуацію, — Айко спускалась вниз людною вулицею. Здавалось, навіть якщо усе довкола неї полетить шкереберть, вона однаково не зупиниться. Скарлет хотіла б бути такою, але гра весь час встромляла їй палиці в колеса. Мабуть, Айко було простіше, адже вона не брала участі у грі, а лишень спостерігала за нею. Ніхто не крав її сестри, не позбавляв її світу барв. Скарлет на мить уявила, як Айко плавно рухалась би у повітрі, коли б під її ногами розверзлася земля. Єдиною річчю, яку вона надійно тримала при собі, був обшарпаний записник. Коричнево-зелений, колір забутих спогадів, покинутих мрій та гірких пліток.

Неприваблива річ, проте...

Роздуми Скарлет обірвались. Записник мав колір! Огидний, але колір. Серед чорно-білого світу саме ця річ зверталась до неї. Можливо, саме в цьому полягала дія сидру? Він позбавляв барви все довкола, щоб Скарлет могла розгледіти речі, що й справді мали значення чи вказували на наступну підказку.

Четверта коштуватиме чимало.

Порада Найджела дійсно була третьою підказкою. Після того, як вона пішла слідом за хлопцем із чорним серцем, натрапила на хлопчину з сидром, котрий забрав у неї здатність розрізняти кольори. Це і справді дорога ціна.

Серце в грудях затріпотіло радше від збудження, ніж од паніки. Її не обманули. Вона отримала все необхідне, щоб здобути четверту підказку і поквапилася за Айко.

Айко зупинилась перед жвавим продавцем вафель, котрий вмочив вафельку в чорний шоколад і передав його дівчині. За це отримав шанс швиденько зазирнути на одну зі сторінок записника.

Скарлет обережно й собі зробила спробу зазирнути, але Айко різко згорнула записник.

— Якщо хочете почитати, мусите мені щось дати взамін, як це роблять інші.

— Що саме? — поцікавилася Скарлет.

— А ви завжди зосереджуєтеся на тому, що віддаєте, а не на тому, що отримаєте? Бувають моменти, коли ціна не має значення, — Айко підізвала кивком до себе Скарлет на вулицю, де в ряд вишикувалися висячі ліхтарі, пахло квітками, флейтами та давно втраченим коханням. Дорога звивалася мов змія і врізалася у канал. Посередині завитка розміщувалася карусель з трояндами.

— Пісня на замовлення, — простягнув товсту руку катеринщик.

Айко поклала щось маленьке у його долоню, таке дрібне, що Скарлет не змогла розгледіти.

— Зіграй щось красиве.

Катеринщик заграв сумної мелодії, і карусель почала повільно рухатись. Скарлет уявила, що коли б тут була Телла, то вона неодмінно б застрибнула на карусель, а червоні троянди вплела б у волосся.

Червоне!

Скарлет спостерігала, як обертається карусель, розкидаючи прекрасні червоні пелюстки на доріжку. Кілька упало на вафлю Айко й прилипло до шоколаду.

Скарлет не могла напевне сказати, чи то вона поступово знову бачить барви, чи карусель і справді є важливим символом. Тієї миті, коли дівчина зрозуміла, що бачить насичений червоний колір пелюсток, повз неї пройшов чоловік із пов’язкою на оці. Як і решта предметів довкола, він був сумішшю чорного й сірого, за винятком малинової краватки на шиї. Це був найбільш глибокий відтінок червоного, який їй