Каравал - Стефані Гарбер
І лише після того, як Скарлет умостилася в ліжку, вона зрозуміла, що Джуліан так і не відповів, де поранився. А ще вона не знала, як він повернувся до «Кришталевої змії» після зачинення дверей і сходу сонця.
Друга ніч Каравалу
18
карлет не одразу помітила троянди. Білі з рубіновим обрамленням, достоту як строкаті квіточки на шпалерах у її кімнаті. Мабуть, саме тому вона й не помітила їх, коли лягала спати. Вона була певна, що на фоні шпалер квіти злились із кімнатою, і нікого тут не було.Тобто, не приходив же ж сюди Легенда, поки вона спала!
Хоча його попередні послання нагадували невеличкі скарби, останнє ж більше скидалося на попередження. Скарлет не була впевнена, що квіти від Легенди. Біля кришталевої вази записки не виявилося. І хто ж то був? Чотири троянди — стільки ж ночей Каравалу лишилось.
Сьогодні п’ятнадцяте. Офіційне завершення гри — світанок дев’ятнадцятого, її весілля призначено на двадцяте. У Скарлет лишалась лише ця та наступна ніч, щоб знайти Теллу. На крайній випадок — до світанку дев’ятнадцятого, якщо вона хоче встигнути на власне весілля.
Скарлет сподівалась, що батько триматиме в секреті від графа її викрадення, коли раптом наречений прибуде раніше на Трісду. Існує чимало старих забобонів, згідно яких нареченому заборонялось бачити наречену. Але якщо вона не з’явиться, нічого вже не врятує її весілля.
Скарлет дістала з кишені записку з підказками:
Скарлет більше не вірила, що Джуліан — третя підказка, хлопець із чорним серцем. Але не могла позбутися відчуття, що він таки щось від неї приховує. Не йшло з голови його поранення, повернення Джуліаном сережок і їхній майже поцілунок. А от про поцілунок вона не має права думати. Не за п’ять днів до весілля з графом. І звісно ж, єдине, що зараз має значення — пошуки Телли.
Вона хотіла якомога швидше привести себе до ладу, одначе сукня, задавалось, не поспішала. Вбрання повільно набувало чарівної кремової барви. Молочно-білий ліф покрився витонченими чорними цяточками, а ще його обрамила рожева тасьма. Турнюр прикрасили рожеві бантики, в тон до спідниці з рожевого матового шовку. На руках також з’явились пальчатки з ґудзиками. Нове вбрання сиділо ідеально.
У Скарлет з’явилось дивне відчуття, що сукня зазнала таких перевтілень, щоб вразити Джуліана. Чи, може, вона лише сподівалась на те? Його вчорашнє раптове зникнення викликало в ній вир почуттів і ще більше запитань.
Скарлет приготувалася вже було вимагати від моряка відповіді, та коли спустилася донизу, в таверні його не було. М’яке нефритове світло осявало лише одного клієнта — темноволосу дівчину, котра сиділа біля скляного каміна, схилившись над записником. Вона жодного разу не підвела очей на Скарлет. Спливла довга година, поступово в таверні почали з’являтися люди.
Але Джуліана не було.
Невже він отримав од неї потрібну інформацію і без неї спустився до тунелю? Лишив її у таверні, а сам тим часом шукає підказки?
А може, вона не повинна ось так із недовірою реагувати на все?
Так, Джуліан мав певні недоліки, та хоч він кілька разів і зникав, однак невдовзі повертався. А коли щось сталося? Вона вже замислилась, чи не варто їй вирушити на пошуки моряка. Та відкинула цю думку, бо ж Джуліан міг з’явитися, коли вона піде звідси.
Прокручуючи кожний варіант у голові, Скарлет помітила, як її рукавички з білих перетворились на чорні, а виріз у формі серця сховав високий комірець. Хвалити Бога, її одяг не виглядав непристойно, однак м’який шовк змінив незручний креп. Дрібні цяточки на ліфі плямами розростались по всій сукні — віддзеркалення її хвилювань.
Скарлет намагалась заспокоїтись, сподіваючись, що Джуліан невдовзі з’явиться, а її сукня набуде попереднього вигляду. Вона намагалася розгледіти себе у скляному столику — її вбрання майже набуло подоби жалобного, а втім, це не загасило цікавості відвідувачів.
— А ви часом не сестра дівчини, котру викрали? — після цього запитання біля неї враз з’юрмилися відвідувачі.
— Перепрошую, та мені нічого не відомо, — те й діло відповідала Скарлет, допоки всі не порозходилися.
— Я б на вашому місці відірвалася б на них по повній! — дівчина, яка тихенько занотовувала в записник, стояла біля столика Скарлет. Невимовно вродлива. Вбрана у сміливу золоту сукню без рукавів, з мереживним коміром довкола шиї. Вона не вагаючись усілася на скляний стілець навпроти Скарлет. — На вашому місці, я б наплела їм сім мішків гречаної вовни. Сказала б, що бачила сестру попід руку з чоловіком у каптурі, чи що знайшла клаптик хутра на її рукавичці, і він явно належить слонові.
«Хіба у слонів буває хутро?» — промайнуло в голові Скарлет.
Якусь мить вона витріщалась на дивакувату дівчину, їй навіть не спадало на думку, що Скарлет, можливо, не хоче такого розповідати про сестру і що чекає тут на когось. Ця дівчина скидалася на спекотний сонячний день посеред холодного сезону, котрий не відав (а чи йому було байдуже), що з’явився не в той час і не в тому місці.
— Люди не чекають тут почути правду, — і далі торохтіла незнайомка. — Вони її і не хочуть. Більшість учасників навіть не сподіваються виграти бажання. Вони приїздять сюди заради пригоди. І ви можете їм подарувати цю пригоду. О, ви на це здатні, бо інакше вас нізащо сюди б не запросили!
Дівчина вся виблискувала й переливалась, починаючи з золотистої сукні й закінчуючи золотими стрілками довкола гострих очей.
Вона не скидалася на лиходійку, та після зустрічі з білявкою минулої ночі Скарлет вже не могла так сліпо довіряти людям.
— Хто ви? — запитала Скарлет. — І чого вам треба?
— Можете називати мене Айко. А як мені нічого не треба?
— Кожному гравцеві щось треба.
— У такому разі, здається, те, що я не гравець, є позитивним моментом, — відказала Айко і враз замовкла, помітивши парочку.
Вони були приблизно віку Скарлет і явно тільки-но з-під вінця. Він тримав за руку свою наречену з виглядом людини, котра ще не встигла насолодитись володінням такого коштовного скарбу.
— Вибачайте, панни, — його акцент змушував співрозмовника зосередитись. — Нам є цікаво, ти точно Донателла сестра?
Айко заохочувально кивнула.
—
