Сніговий дракон - Крістіна Логоша

Я ніби підселилася в її голову і кожний рух сприймала як свій власний.

— Стефане, почекай мене, — гукнула дівчина.

Лорд верхи на коні розвернувся і, підхопивши Маріанну, посадив перед собою. Рисак помчав крутим схилом гори.

Над головою промайнула величезна тінь — у небі над нами ширяв Терр. З останніх сил він намагався втриматися на вітру, зачіпаючи розкритими крилами верхівки морозних сосен, але не зміг і з гуркотом упав на берег озера. Виснажений дракон лежав на березі, стомлено опустивши величезну голову на лапи. Кожен вдих діставався йому насилу. Разом із повітрям із його тіла повільно витікало життя.

Стефан зістрибнув з коня і допоміг Маріанні спуститися.

— Треба його позбутися!

— Стефане, може, є альтернатива? Крижаний дух не винен. Це його природа, – спробувала зупинити його дівчина.

— Усім буде краще, якщо не стане.

У руці Стефана заіскрився магічний сполох. Він підбадьорливо глянув на Сніжинку.

Раптом напівживий дракон вивернув із пащі крижаний снаряд. Маріанна, не роздумуючи, відсмикнула Стефана, закривши собою від удару. Спину різала біль, і з грудей, пронизавши наскрізь, вискочив кінчик морозного кинджала. Ноги підкосилися, але Стефан встиг підхопити дівчину. Сніжинка блідла і замерзала.

- Маріанно! Не вмирай, — Стефан тримав на руках кохану. Лорд спробував витягти кинджал, але він намертво застряг у її тілі.

Слабким голосом дівчина вимовила:

— Я рада, що зустріла тебе… Ти був коханням всього мого життя…

Вона заплющила очі і заснула на віки.

- Маріанно! Прокинься! Маріанно!

Вбитий горем Лорд поклав бездиханне тіло коханої на білий сніг. Його ворог поруч і майже повалений. Останній удар повністю знесилив дракона. Стефан стояв, спостерігаючи за його смертю.

— Я не вбиватиму тебе. Хочу, щоб ти мучився, кожну мить чіпляючись за надію на порятунок і одразу занурюючись у вир відчайдушного усвідомлення, що смерть неминуча.

— ЇЇ МОЖНА УНИКНУТИ, — відповів лускатий. — Я МОЖУ ВРЯТУВАТИ ТВОЮ СНІЖИНКУ. І ВОНА ЗНОВУ БУДЕ ЦІЛА І НЕУШКОДЖЕНА.

- Ти брешеш. Ніхто не може пожвавлювати мертвих.

— НЕ ВІР, ТВОЄ ПРАВО. ЗНАЧИТЬ, МИ ПІДЕМО З НЕЙ РАЗОМ, А ТИ ОСТЕНЕШСЯ ОДИН. Я НІЧОГО НЕ ВТРАЧУ, А ОТ ТИ...

Стефан забарився.

- Як її оживити?

— Є ДУЖЕ ДЕРЕВНЯ МАГІЯ. ВОНА ДОПОМОЖЕ НАМ ТРОЇМ.

- Нам трьом?

— ТИ ДУМАВ, Я СТАНУ ДОПОМАГАТИ ТЕБІ ПРОСТО ТАК, ПІСЛЯ ТОГО ЯК ТИ НАМАГАВСЯ МЕНЕ ВБИТИ? — дракон хрипко засміявся.

- Які твої умови?

— МЕНІ БАГАТО НЕ ТРЕБА. Я ПОВЕРНУ ТЕБІ СНІЖИНКУ — ЖИВУ І НЕУШКОДЖЕНУ. ЗА ЦЕ ТИ ЗРОБИШ ТРИ РЕЧІ: СХОВАЄШ ВЕСНУ І ДАШ МЕНІ СИЛИ ПАНУВАТИ НАД НЕБОМ І ЗЕМЛЄЮ.

— А де гарантії, що ти не вб'єш мене, коли я поверну тобі сили?

— НЕ ВІРИШ СЛОВАМ ДУХУ, ЯКИЙ ЖИВЕ З ЧАСІВ ТВОРЕННЯ СВІТУ? ДОБРЕ, ЯКЩО ДОМОВИМОСЬ, ОБІЦЯЮ, ЩО І ПАЛЬЦЕМ НЕ ЧІПАТИМУ ТЕБЕ, І ТВОЮ СНІЖИНКУ. ВИ БУДЕТЕ РАЗОМ… ПОГОДЖУЙСЯ.

Вдихи дракона стали рідшими, і він зімкнув повіки.

— Згоден, але з однією умовою. Ми залишимо можливість розірвати договір, якщо хтось його порушить.

— ЯК ПОБАЖАЄШ, ЛОРД.

Стефан направив руку, і прямо на очах посеред озера виріс острівець. У самому центрі проклюнулася тонка стеблинка, з якої виросло дерево з наливними яблуками. Одна з гілок надломилася, червоний плід упав на землю і покотився тонким льодом до ніг Стефана.

Лорд підняв його і обтрусив від снігу.

— Плід зачарований, як і яблуня. Щоб розірвати договір, достатньо повернути яблуко на місце.

- Я ЗГОДЕН.

Ведіння обірвалося. Я з досадою дивилася на вогник, що ширяв, — крижаний дух обдурив, інакше б Маріанна була жива.

- Мені шкода і тебе, і Стефана. Як би він тебе не любив, це не виправдовує те, що він робив з іншими Сніжинками.

— Все не так як виглядає… — багатоголосе вовче виття переплелося в протяжній пісні. Звірі стали нервувати. — Стефан повернувся. Анфісо, ти маєш йти. Він не повинен бачити, що ти зняла кольє.

— Але куди йти? - Розгубилася я.

— До озера, ти маєш повернути яблуко на місце.

— Але ж я не знаю, де воно!

— Поспішай, — підганяв мене безтілесний дух, — у тебе вже все є. Іди до озера і поверни плід на місце. - Маріанна підвела мене до глухої стіни, вона роз'їхалася в сторони, відкривши хід на вулицю. — Біжи, Анфісо! І звільни нас!

Не помічаючи морозу, я помчала туди, де бачила чарівну яблуню.