Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Террі Гудкайнд

Те, що ти задумав, здійснити неможливо.

— Якщо ти не знаєш, як щось зробити, це зовсім не означає, що цього не можна зробити взагалі.

— Не розумію. — Річард посміхнувся:

— Зрозумієш. Все зрозумієш через кілька годин. Уоррен подивився в долину і почухав ніс.

— Ну, раз ти так кажеш… Сестра Верна промовчала. Річард все ніяк не міг звикнути до того, що тепер вона не сперечається з ним всякий раз, як він говорить щось незрозуміле. Він не був упевнений, що їй цього не хочеться.

— Уоррен, щодо пророцтва, яке про врата і зимове сонцестояння. Ти впевнений, що мова йде саме про це сонцестояння? — Уоррен кивнув. — І якщо є посередник, відкрита скринька Одена і в наявності кісточка скріна, цього достатньо, щоб відкрити ворота і розірвати завісу?

Теплий вітерець куйовдив волосся Уоррена.

— Так… Але ти сказав, що Даркен Рал мертвий. Так що посередника немає.

Слова Уоррена прозвучали швидше як питання.

— Чи повинен посередник бути живим? — Запитала сестра Верна.

Уоррен переступив з ноги на ногу.

— Ну, по-моєму, в принципі не обов'язково. Якщо його якимось чином призвали в цей світ, хоч я і не бачу, як це можна зробити, але якщо це так, то цього цілком достатньо.

Річард досадливо хмикнув.

— І цей примарний посередник може зробити те ж, що і живий посередник?

На обличчі Уоррена з'явилася підозра.

— Ну, і так, і ні. Тоді знадобиться ще один елемент. Привид фізично не здатний виконати все, що потрібно для виконання необхідного ритуалу.

Йому потрібен коад'ютор.

— Ти хочеш сказати, що привид не може провести певні дії, тому йому знадобиться хтось, хто може вільно діяти в цьому світі?

— Так. Маючи помічника, привид може зробити все, що потрібно. Але яким чином посередника можна закликати в наш світ? Я не розумію, як це можливо.

— Тобі краще все йому розповісти, — дивлячись убік, порадила сестра Верна.

Річард розстебнув сорочку і показав Уоррену шрам.

— Цей опік — відпечаток руки Даркена Рала. Він затаврував мене, коли я ненавмисно закликав його назад в наш світ. Він сказав, що прийшла пора розірвати завісу.

Очі Уоррена широко відчинилися. Він стурбовано подивився на сестру, потім на Річарда.

— Якщо Даркен Рал — посередник, як ти стверджуєш, і у нього є помічник, то від біди нас відділяє лише один відсутній елемент — кісточка скріна. Нам необхідно все з'ясувати.

Річард відкинув назад плащ мрісвіза.

— Сестра Верна, не допоможеш?

— Що ти хочеш, щоб я зробила?

— Коли ти в перший раз вчила мене, як торкнутися Хань, я вирішив зосередитися на уявному зображенні мого меча. Але того разу, в той перший раз, я уявив собі ще й фон, на якому він лежить. Це дещо з чарівної книги, про яку я тобі розповідав. Книги Зниклих Тіней. Коли я спробував торкнутися Хань, уявивши собі меч на цьому тлі, дещо відбулося. Я якимось чином опинився в Д'харі, в Народному Палаці, де стоять шкатулки. Я побачив там Даркена Рала. Він теж мене побачив і поговорив зі мною. Сказав, що чекає мене.

Брови сестри Вірні поповзли вгору.

— Таке ще колись з тобою бувало?

— Ні. Я тоді перелякався до напівсмерті. І більше не намагався уявити собі цей фон. Але, гадаю, якщо спробую зараз, я знову побачу, що відбувається в Народному Палаці.

Верна склала руки на животі.

— Ніколи ще про таке не чула. Але, можливо, це якось пов'язано з магією Одена. Втім, це не перше, що мене в тобі дивує. Твоє видіння може бути реальним, а може лише відображати твої побоювання, як сон.

— Треба спробувати. Ти не сядеш зі мною? Я боюся, що не зможу вирватися назад.

— Звичайно, Річард. — Вона опустилася на землю і простягла руку. — Сідай. Я буду з тобою.

Річард загорнувся в плащ мрісвіза, ретельно закутавши ноги.

— Ця штука приховує мій Хань. Може, завдяки йому Даркен Рал мене не побачить.

Взявшись за руки з сестрою Вірною, Річард розслабився. Він, як і в перший раз, подумки уявив собі меч, що лежить на чорному з білою окантовкою квадраті. У міру того як він все більше зосереджувався, шукаючи центр спокою, картина змінювалася.

Меч, чорний квадрат і білий кант почали розпливатися, ніби він дивився на них крізь марево. Як і того разу. Зображення меча розмилося, стало прозорим і зникло. Фон теж розсмоктався. Річард знову побачив Сад Життя в Народному Палаці.

Він оглянув сад. Там, де колись лежали спалені тіла, залишилися лише білі кістки.

Він побачив білу мерехтливу фігуру — привид Дарка Рала. Але на цей раз не перед кам'яним вівтарем, на якому лежали скриньки Одена. Привид стояв біля кола, наповненого білим магічним піском. Минулого разу піску не було.

Біля ніг Дарка Рала вклякла жінка в коричневій спідниці і білій блузі, вона схилилася над піском. Річард побажав наблизитися. Жінка креслила лінії. Деякі з намальованих нею символів Річард упізнав: Даркен Рал креслив їх перед тим, як відкрити скриньку.

Річард бачив, що руки жінки рухаються повільно і обережно, малюючи магічні фігури. І зауважив, що на правій руці у неї відсутній мізинець.

У центрі кола на чаклунському піску лежав якийсь округлий предмет. Річард наблизився ще. На предметі були вирізані монстри, як і говорила абатиса.

Він мало не закричав від злості.

В цей момент Даркен Рал підняв голову і подивився йому прямо в очі. Губи повільно розсунулися в посмішці.

Річард не знав, чи дійсно Даркен Рал дивиться на нього чи ні, але він і не збирався з'ясовувати. Відчайдушним зусиллям волі він знову викликав уявний образ меча і вигнав чорно-білу підставку.

Охнувши,