Українська література » Фентезі » Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Террі Гудкайнд

Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Террі Гудкайнд

Читаємо онлайн Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Террі Гудкайнд

— А потім я поїхав би в Ейдіндріл, в замок Чарівника, повивчати книги пророцтв, які, за твоїми словами, там зберігаються.

— Мудре рішення, Уоррен. Пора йти, сестра.

— Чому б тобі не провести нас до Долини заблукалих, Уоррен? — Запитала Верна. — Ти ж тепер вільний. — І, глянувши на балкон, додала:

— Думаю, тобі корисно на якийсь час покинути Палац і зайнятися іншими справами. До того ж, коли ми доберемося до долини, мені може знадобитися допомога. Якщо Річард виконає те, що задумав.

— Правда? Я із задоволенням, сестра. Коли вони йшли до стайні, троє вартових — Кевін, Уолш і Боллесдун — побачили їх і кинулися навперейми.

— Ми їх майже знайшли, Річард! — Вигукнув Кевін.

— Майже? Тобто як це? Де вони?

— Ну, минулої ночі відчалила «Леді Зефа». Ми поговорили з народом в доках, і нам сказали, що бачили на борту якихось жінок. Можливо, сестер.

Майже всі кажуть, що бачили вночі шістьох жінок, які піднялися на борт судна самим відплиттям.

— Втекли! — Річард аж застогнав. — А що це за «Леді Зефа?»

— Корабель. Великий корабель. Вони пішли з відливом минулої ночі. Так що зараз вони вже далеко. Судячи з того, що я чув, жоден з решти кораблів не зможе наздогнати «Леді Зефу». Та й взагалі вийти далеко в море.

— Ми не можемо одночасно гнатися за ними і зробити те, що ти повинен зробити, — сказала сестра Верна. Річард роздратовано повів плечима:

— Ти права. Якщо це дійсно вони, то вони вже далеко. Але я знаю, куди вони прямують. Розберемося з ними пізніше. Принаймні Палацу пророків тепер нічого не загрожує. А перед нами зараз стоять більш важливі завдання.

Пішли, візьмемо коней і рушимо.

67

Келен бігла по темних кам'яних коридорах і похмурих, схожих на гробниці залах. Коли вона злетіла по східніх сходах, перші промені сонця промалювали золоті стрілки навпроти вікон на темно-сірій гранітній стіні. Серце шалено калатало. Вона бігла, не зупиняючись, з того самого моменту, як Джебр помітила світло в замку Чарівника. Зедд повернувся!

Вона згадала, як бігала раніше, з довгим волоссям. Згадала їх вагу, згадала, як воно майоріло у неї за спиною. Тепер все це було в минулому. Ну й добре, яке це тепер має значення? Головне, що повернувся Зедд. Вона так довго цього чекала. Вона все бігла і на бігу кликала старого чарівника.

Влетівши в бібліотеку, вона різко зупинилася, важко дихаючи. Біля заваленого паперами і книгами столу стояв Зедд, Зовсім такий же, як і кілька місяців тому, коли вона бачила його востаннє. Палаючі свічки створювали в маленькій кімнаті атмосферу затишку. Єдине вікно виходило на захід, де небо ще було сутінковим.

Здоровенний сивий чоловік з дрімучими бровами і зморшкуватим обвітреним особою відірвався від вивчення тростини, яку уважно розглядав. У кутку на стільці сиділа Еді. Вона повернулася на шум. Зедд, схиливши голову набік, здивовано спохмурнів.

— Зедд! — Келен судорожно ловила повітря. — Ох, Зедд, я так рада бачити тебе!

— Зедд? — Чарівник повернувся до гіганта. — Зедд? — Чоловік кивнув. — Але мені подобається Рубен.

— Зедд! Мені потрібна твоя допомога!

— Хто тут? — Запитала Еді.

— Еді, це я, Келен.

— Келен? — Вона повернула голову до Зедду. — А ким бути Келен?

— Красива дівчина з коротким волоссям, — знизав плечима Зедд. — Схоже, вона нас знає.

— Та про що ви всі тут говорите?! Зедд, мені необхідна твоя допомога! Річард в біді! Ти мені потрібен! Брови Зедда здивовано вигнулись.

— Річард? Мені знайоме це ім'я. Думаю… Келен вийшла з себе.

— Зедд, в чому справа? Ти що, не впізнаєш мене? Будь ласка, Зедд, ти мені потрібен! Ти потрібен Річарду!

— Річард… — Він дивився на стіл, задумливо потираючи гладко поголений підборіддя. — Річард…

— Твій онук! О духи! Ти що, забув власного внука?!

Зедд, все ще роздумуючи, дивився на стіл.

— Онук… Здається, пригадую… Ні, не пам'ятаю.

— Зедд! Слухай мене! Його забрали сестри Світла!

Вони відвезли його!

Келен замовкла, переводячи дух. Зедд повільно підняв голову і втупив у Келен погляд своїх горіхових очей. Густі брови зсунулися до перенісся, вираз цікавості зник з лиця.

— Сестри Світла забрали Річарда?!

Келен доводилося бачити чарівників в гніві, але ніколи ще вона не бачила такого погляду, яким дивився на неї зараз Зедд.

— Так, — відповіла вона. За спиною у Зедда по кам'яній стіні поповзла тріщина. Келен нервово витерла про поділ сукні спітнілі долоні. — Вони прийшли і забрали його.

Спершись кулаками на стіл, Зедд нахилився до неї.

— Це неможливо. Вони не могли його забрати, якщо не почепили йому на шию цей їхній проклятущий нашийник. Річард ні за що не надягнув би на себе нашийник.

У Келен затремтіли коліна.

— Він надів.

Здавалося, пронизливий погляд Зедда підпалити повітря.

— Чому він надів нашийник, сповідниця?

— Тому що я його змусила, — майже беззвучно прошепотіла вона.

Свічки в свічнику миттєво сплавилися, і віск потік на підлогу. Залізні долоні, на яких стояли свічки, поникли, як висохлі рослини. Чоловік сховався за книжкову полицю.

Голос Зедда знизився до небезпечного шепоту.

— Ти зробила що. Сповідниця?

У кімнаті повисла дзвінка тиша. Келен затрясло.

— Він не хотів. А я повинна була це зробити. Я сказала, що він повинен надіти його, щоб довести мені свою любов.

Келен здалося, що її розмазало по стіні, і вона не могла зрозуміти, чому лежить на підлозі. Спираючись на тремтячі руки, вона почала підніматися. Але тут її знову вдарило об стінку.

Зедд з абсолютно скаженими очима стояв прямо перед

Відгуки про книгу Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Террі Гудкайнд (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: