Буря Мечів - Джордж Мартін

— Елія Дорнська,— промовив сер Грегор так, що почули всі, коли ці двоє опинилися близенько, що й поцілуватися могли.— Я вбив її верескливе щеня,— він метнув вільну руку Оберину в незахищене обличчя, застромивши йому в очі сталеві пальці.— А тоді зґвалтував її,— сталевим кулаком Кліган ударив дорнянина просто в рот, трощачи зуби.— А тоді розбив їй кляту голову. Отак!

Коли він замахнувся величезним кулаком, кров у нього на латній рукавиці парувала в холодному світанковому повітрі. Долинув нудотний хрускіт. Еларія Санд нажахано заголосила, а в Тиріона сніданок попер назад із шлунка. Отямився Тиріон навколішках — він виблював і шинку, і ковбасу, і яблучні пиріжки, і ту подвійну порцію смажених яєць з цибулею, присмачених вогняним дорнським перцем.

Він не почув слів, якими батько засудив його. Може, слів уже було й непотрібно. «Я вклав своє життя в руки Червоного Гада, а він його впустив». Згадавши — трохи запізно,— що змії не мають рук, Тиріон істерично зареготав.

Він уже здолав половину гвинтових сходів, які вели вниз, коли нарешті збагнув, що золоті плащі не ведуть його назад, у камеру на вежі.

— Мене переводять у чорну камеру,— сказав він. Золоті плащі й не думали відповідати. Навіщо витрачати зусилля на мерця?

Данерис

Під хурмою, яка росла в садку на терасі, снідала Дані, спостерігаючи, як дракони ганяються один за одним навколо верхівки Великої піраміди, де колись стояла здоровезна бронзова гарпія. В Міріні було зо два десятки менших пірамід, але жодна з них не сягала й до половині цієї. Звідси відкривалося ціле місто: вузькі покручені провулки й широкі бруковані вулиці, храми й житниці, халупи й палаци, борделі й купальні, садки й фонтани, великі червоні кола бійцівських кубел. За мурами — олов’яне море, і виткий Скагазадан, і сухі брунатні пагорби, і спалені фруктові сади, і почорнілі лани. Тут нагорі, у своєму садку, Дані почувалася мало не богинею, що живе на верхівці найвищої гори на світі.

«А всім богам так самотньо?» Деяким, певно, так. Місанді розповідала їй про Царя злагоди, якому поклоняються лагідні люди Наату; він — єдиний правдивий бог, казала маленька тлумачка, бог, який завжди був і завжди буде, який створив місяць, зорі й землю та всіх істот, які на них живуть. «Бідолашний Цар злагоди!» Дані було його шкода. Жахливо, мабуть, вічно бути самому, в оточенні натовпу жінок-метеликів, яким ти можеш одним словом дарувати життя або забрати його. Принаймні у Вестеросі семеро богів, хоча деякі септони, розповідав Вісерис, твердять, що це семеро ликів одного бога: сім граней одного кристала. Це тільки більше заплутувало. От червоні жерці вірять у двох богів, чула Дані, й ці двоє ненастанно ведуть війну. Це Дані подобалося ще менше. Їй би не хотілося ненастанно вести війну.

Місанді подала їй качині яйця й собачу ковбасу, а ще півкухлика підсолодженого вина, змішаного з соком лайма. Мед приваблював мух, а ароматизована свічка відганяла. Тут, нагорі, мухи були не такі надокучливі, як унизу, в місті, помітила Дані, й це їй теж подобалось у піраміді.

— Не забути з мухами щось зробити,— сказала Дані.— На Нааті багато мух, Місанді?

— На Нааті метелики,— відповіла тлумачка загальною мовою.— Ще вина?

— Ні. Скоро в мене суд.

Дані дуже прив’язалася до Місанді. Маленька тлумачка з великими золотими очима була понад свої літа розумна. «І хоробра. Та й як не бути хороброю, коли в тебе таке життя». Одного дня Дані сподівалася побачити легендарний острів Наат. Місанді казала, що лагідні люди співають замість воювати. Вони ніколи не вбивають — навіть тварин, їдять лише фрукти, а м’ясо — ні. Священні духи-метелики Царя злагоди боронять острів від усіх кривдників. Чимало завойовників запливало на Наат, щоб обагрити мечі кров’ю, та тільки там, захворівши, вони вмирали. «Але чомусь метелики не допомагають, коли на острів учиняють набіги кораблі работоргівців».

— Одного дня я відвезу тебе додому, Місанді,— пообіцяла Дані. «Якби я дала таку саму обіцянку Джорі, він би мене все одно продав?» — Я тобі присягаюся.

— Віддана вам радо лишиться з вами, ваша світлосте. Наат нікуди не подінеться. Ви добрі до ві... до мене.

— А ти — до мене,— Дані взяла дівчинку за руку.— Ходім, допоможеш мені вдягнутися.

Джикі допомогла Місанді викупати Дані, а Іррі в цей час розкладала її одяг. Сьогодні Дані вбралась у фіолетову парчу й підперезалася сріблястою крайкою, на голові ж вона мала корону з триголовим драконом, яку їй у Карті подарувало Турмалінове братство. Капці в неї теж були сріблясті, а з підборами такими високими, що вона повсякчас хвилювалася, чи зараз не перекинеться. Коли Дані вдягнулася, Місанді принесла їй срібне поліроване люстерко. Дані мовчки оглядала себе. «Оце обличчя завойовниці?» Наскільки можна судити, вона й досі була як дівчинка.

Ніхто ще не називав її Данерис Завойовниця, але скоро, може, й почнуть. Ейгон Завойовник узяв Весторос трьома драконами, а вона взяла Мірін менш як за день пацюками й дерев’яним прутнем. «Бідолашний Гролео!» Він і досі журиться за своїм кораблем, знала Дані. Та якщо військова галера здатна протаранити інший корабель, чому не браму? Саме так думала Дані, наказуючи капітанам витягнути кораблі на берег. Щогли переробили на тарани, а потім юрми вільновідпущеників розібрали облавки, щоб збудувати прикриття, черепах, катапульти й драбини. Перекупні мечі дали таранам непристойні назвиська; східну браму пробила грот-щогла «Мераксиса», що колись іменувався «Витівки Джозо». Її назвали «Прутень Джозо». Бій, крутий і кривавий, тривав майже цілий день і затягнувся до ночі, коли нарешті дерево піддалося й залізна носова прикраса з «Мераксиса» — розсміяне обличчя блазня — пробила браму.

Дані сама хотіла вести атаку, але всі капітани як один сказали, що це чисте божевілля, а її-бо капітани ніколи ні в чому не погоджувалися. Отож натомість вона зосталася в ар’єргарді — сиділа на своїй сріблястій у довгій кольчузі. З відстані у півльє вона чула, як упало місто: зухвалі крики оборонців змінилися переляканими зойками. В цю мить одностайно заревіли дракони, виповнюючи ніч полум’ям. «Раби піднялися,— миттю збагнула Дані.— Мої пацюки розгризли свої кайдани».

Коли останні вогнища опору придушили незаплямовані й почалося сплюндрування, Дані в’їхала в місто. Перед розбитою брамою мерці були навалені такою купою, що вільновідпущеним знадобилася година, аби звільнити проїзд для сріблястої. «Прутень Джозо» і