Золотий маг. Книга 1. Зерно - Микола Олександрович Бакума
Так минув тиждень. Щоранку Нік здійснював пробіжки разом із Праймом. З кожним днем бігти ставало легше. Було видно, що вага помалу зменшувалася і тіло згадувало навички занять легкою атлетикою, якою займався в молодості. Щоб повернути силу й до інших м’язів, він весь час додавав різні вправи: підтягування, віджимання, присідання. Після пробіжки зазвичай проходив сеанс прискореного навчання новій мові під впливом гіпнозу. Далі книги і письмо. З часом кількість незнайомих слів почала зменшуватися і він вже пристойно міг читати і писати. Вечорами, сидячи у дворі, Ліна змушувала його розмовляти спільною мовою, щоб тренувати спілкування на розмовному рівні.
Був звичний ранок. Нік тільки-но закінчив снідати і збирався на традиційну пробіжку, які вже перестали бути для нього мукою.
— Ніку, зачекай! — покликала його Ліна. — Сьогодні ми змінимо твій розклад. Нам треба приступати до наступної стадії твого навчання. Зараз ми разом підемо в ліс і будемо вчити тебе новим навичкам.
— І що цього разу ми будемо в мене втовкмачувати? — запитав учень.
— Не поспішай! Дорогою я тобі все поясню.
Вони зібралися і, не поспішаючи, пішли вже знайомою стежкою.
— Сьогодні, — почала чаклунка, коли вони заглибилися в ліс, — ти почнеш вчитися медитувати. Це потрібно для ініціації і особливо потім для поповнення магічною силою. Тільки навчившись цьому, ти зможеш заряджатися енергією, необхідною для магічних практик. На жаль, неможливо взяти і зачерпнути сили з навколишнього світу. Маг повинен у стані спокою і медитації збирати магічну силу навколо себе маленькими часточками. Це складний процес, але ти повинен цьому навчитися.
Коли вони прийшли на галявину, Ліна продовжила:
— Дивися, Ніку, я думаю, ти знаєш, що таке медитація і хоч приблизно, як її робити.
— Знаю, звичайно, але тільки теоретично. Ніколи не пробував, хоча мені багато разів пропонували навчитися цьому.
— Ну, ось тепер прийшов твій час опанувати і це. Головне, чому ти повинен навчитися, — звільняти голову від усіх думок. Ти мусиш побачити світ навколо себе по-іншому, відчути енергію навколо себе.
Нік зручно вмостився на траву. Притулився до каменю і закрив очі. Він спробував викинути всі думки з голови, але нічого не виходило. Здавалося, що все навколо заважає йому зосередитися. І приємний прохолодний вітер, і птахи занадто голосно співали, і дерева начебто почали шуміти, як величезний хор. Промучившись кілька хвилин, він відкрив очі і сумно зітхнув.
— Нічого в мене не виходить, — винувато сказав він. — Намагаюся зосередитися, а навколо шум мене тільки відволікає. Я закриваю очі і здається, що все навколо стає в сто разів голоснішим.
— Не переживай. Невже ти думав, що без практики ось так сядеш і з першого разу все вийде? — почала заспокоювати його наставниця. — День довгий. Будеш пробувати ще і ще. Не вийде сьогодні — продовжимо завтра. Але навіть якщо і не зможеш до від’їзду, теж не біда, у Школі тебе все одно цьому вчитимуть. Будуть спеціальні уроки з медитації і техніки збору магічної енергії. Але краще, щоб ти це зміг зробити ще тут. Тоді б ми почали вивчати магічні прийоми. Ну, спробуй ще раз.
Нік пробував ще і ще. Вже більше трьох годин він намагався досягнути результату і все дарма. Час наближався до обіду і до всіх зовнішніх шумових подразників додалися відчуття голоду, затерплі ноги і дупа, яка вже нестерпно боліла.
— Я більше не можу. У мене вже все тіло болить. І сидіти вже боляче. Може, на сьогодні досить? — Нік скочив на ноги і жалісно подивився на Ліну.
— Ох, ти ж і непосидючий! Гаразд, підемо додому. Треба ще з тобою мовою і письмом позайматися. Увечері вдома ще раз спробуємо.
І якщо успіхи в опануванні нової мови вже були очевидні, то вечірні вправи з медитації особливого результату не дали. Єдиним досягненням було те, що весь зовнішній шум Нік навчився зводити в один фон, але так і не міг від нього позбутися.
Вранці мольфарка знову скасувала пробіжку. Після сніданку, на якому Ніку дісталося тільки чашка чаю і пару пиріжків, вони відправилися знову в ліс практикувати.
— Я зовсім не наївся, — почав скаржитися Нік. — А обіцяли добре годувати.
— Не треба тобі наїдатися, а то на медитації ти заснеш, — перервала його скарги Ліна. — Сьогодні будеш практикувати сам, без мене.
— А ви куди? — не втримався і запитав він.
— Мені треба поговорити про тебе з Вищим. Залишилося зовсім мало часу до твого від’їзду. І треба вирішити кілька питань.
— А можна і мені з вами? Ну, хоч побачу, що це за вища істота така. Мені ж цікаво!
— Поки не можна. Для спілкування з ним якраз і потрібно навчитися медитувати. Та й не впевнена я, що він захоче з тобою спілкуватися.
Несподівано вони вийшли на розвилку. На ній сидів Прайм і чекав їх. Нік ніколи раніше на стежці розвилок не бачив. Напевно, знову ліс підлаштовується під цілі чаклунки. Вони зупинилися. Ліна суворо подивилася на Ніка.
— Так, я вирушаю до порталу для спілкування, а ти підеш на галявину. Стежка виведе тебе до неї. Я вже не молода, а для спілкування
