Коли в тебе є персональний ангел - Олена Зацепіліна

Дні перетворювалися на тижні, тижні – на місяці. Завантажуючи себе все більшою кількістю роботи, намагаюся не думати про Ніка, але від зрадливих думок не втекти. У години усамітнення, коли залишаюся сама, вони так і лізуть у голову. «А що, коли Нік серйозно сприйняв мою записку? Коли я потраплю до того світу, раптом не зможу його знайти? Як пережити, якщо він мене забув і щасливий з іншого? Якщо поставлять перед вибором, то вибирати кохання чи обов'язок?» – лише деякі з моїх мучителів.

Поступово нескінченний клопіт, пов'язаний з майбутнім походом, притуплює мої переживання з приводу відносин з Ніком.

Йдуть завершальні приготування. За три дні виступаємо. Весь замок наповнений військовим людом. За межею міста розташувався військовий табір. Наші прапори поєднали двадцять п'ять тисяч солдатів. Вони стікаються до табору з усіх боків. Частина армії формується тут, у Мирі, частина у Міжгір'ї, частина прийде від лісового народу, близько тисячі – від людей із Серединної гряди. Ось така невелика армія!

Нескінченні військові ради змінюються такими ж нескінченними обговореннями організації польового табору та всього, що пов'язано з побутом та наданням медичної допомоги у похідних умовах. Сьогодні нічим не відрізняється від учора – чергова нарада.

Заходжу до кімнати. Навколо стола з картою розташувалися король Анандр, Лорд головнокомандувач - лорд Стейнтон, ще кілька воєначальників і... Нік. Нік! Але як?

Мене переповнює таке море емоцій, що кроку ступити не можу. Завмираю у дверях.

- Ваша Високосте, а ми вже зачекалися. Нік вигадав таку цікаву стратегію. Приєднуйтесь, - як ні в чому не бувало звертається до мене Анандр.

Нік вичікувально дивиться на мене і мовчить.

Беру себе в руки, підходжу до столу та приєднуюсь до присутніх.

Як минає дві години, не помічаю. Нік пропонує справді цікаві у стратегічному плані речі. Хлопець пояснює лордам, що всі місяці своєї відсутності він присвятив вивченню методів ведення воєн. Роз'яснення приймаються та визнається розумність його ідей. Мабуть, у тому світі він справді не лише гастролював, а й вивчав військову науку, яка була на кілька століть розвиненіша, ніж на Дар-Террі.

Доки йде нарада, Нік до мене жодного разу не звертається прямо, майже не дивиться у мій бік. Засідання закінчено. Я подумки готуюся до неминучої розмови з Ніком, навіть наважуюсь підійти, але король і Стейнтон кудись ведуть його.

Він повернувся, незрозуміло як, та повернувся! Навіщо? Що скаже? Може, такий злий на мене, що й казати нічого не захоче?

До ночі нам так і не вдається зустрітись.

Пізній вечір. Мої покої. Дівчата-служниці допомагають підготуватися до сну.

- Яка гарна нічна сукня, - каже одна з прислужниць, - найтонший батист, майстерно прикрашений срібним мереживом, - продовжує захоплюватися дівчина, - король вас балує, міледі.

Покоївки давно помітили, що між нами з Анандром більше дружні стосунки, ніж любовні, тому всіляко намагаються піднести їх кумира – короля – в моїх очах і роблять усе можливе, щоб налаштувати нас обох на романтичний лад. Наша пара – найкращий телесеріал для придворних: кожна спільна прогулянка, кожна вечеря, розмова, випадковий дотик фіксуються, обговорюються та обростають вигаданими подробицями.

Як вже сказала, нового сюзерена піддані обожнюють: чоловіків приваблює його рішучість, сила, мужність, розважливість, жіночу половину – шляхетність, краса, манери та ввічливість. Часто помічаю заздрісні погляди і літніх леді, і молодих дівчат, звернені в мій бік. Моя присутність не дуже стримує їхні постійні спроби пофліртувати з Анандром, адже історично склалося, що королеви не завада незліченним позашлюбним зв'язкам королів.

До речі, Анандр уже закоханий в одну прекрасну юну леді. Поки що він лише на стадії «підкату» (як висловилася б моя подруга Марійка з іншого світу), але робить це дуже вміло. Дівчина вже майже здалася, хоч і тримається дуже стійко, поважаючи моє право на короля. Потрібно буде поговорити з нею до походу і розповісти про скасування весілля – не варто заважати закоханим.

Дівчата залишають мене одну. Спати зовсім не хочеться. Переживання, муки, сумніви зовсім не сприяють сну.

Де носить Ніка? Скільки можна мене уникати? Він в курсі, що я на нього чекаю? Хоч якось мені б допоміг!

Опускаюся в крісло біля каміна, загортаюся у плед і стежу за танцем вогню в каміні. Сподіваюся, що він хоч трохи заспокоє.

Раптово двері в мою кімнату відчиняються і входить Нік. Не говорячи ні слова, він розв'язує поясний ремінь зі зброєю, кладе його на стіл, знімає верхню куртку, вішає на крісло. Його дії спокійні та неквапливі. Все виглядає так, наче це його покої, які він залишив лише кілька хвилин тому, щоб віддати останні перед сном розпорядження слугам. Не вірячи своїм очам, оторопіло дивлюся на все, що відбуваються.

- Ну, і які геніальні ідеї цього разу блукають у твоїй світлій головці? - повертаючись до мене, питає хлопець.

- Нік! - Схоплююся з крісла і підбігаю до нього.

Мене зустрічають міцні обійми та гарячі поцілунки.

Між поцілунками встигаю оросити Нікову сорочку своїми сльозами, сльозами щастя.

- Ні-ні, мої поцілунки повинні викликати захоплення, а не сльози. Доведеться ще потренуватися, - жартує з мене хлопець.