Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Террі Гудкайнд

— Схоже, ти дійсно пророк, мій хлопчику.

— Але так буде, якщо ти мені не допоможеш, — спокійно продовжив Річард. Це — пророцтво з розгалуженням. Якщо ти зумієш мені допомогти, не виключено, що я зможу повернутися сюди і допоможу тобі вибратися.

— Що ти хочеш?

— Я хочу позбавитися від ошийника. Натан лукаво посміхнувся:

— Схоже, у нас з тобою спільні інтереси, Річард.

— Але сестри стверджують, що без нього я помру. Лукава посмішка стала ще ширше.

— Вони вимагають правдивості від інших, але себе рідко обтяжують нею. У сестер свої інтереси, Річард. Але в лісі не одна стежка.

— А ще сестри стверджують, ніби, щоб зняти нашийник, я повинен навчитися користуватися своїм Хань. Схоже, вони мало чим можуть в цьому допомогти.

— Легше навчити колоду співати, ніж сестрам навчити тебе користуватися Хань.

Ти володієш Магією Збитку. Вони не в змозі тобі допомогти.

— А ти, Натан?

— Можливо. — Натан сів на стілець і нахилився ближче до свого гостя. Скажи мені, Річард, ти коли-небудь читав «Пригоди Бонні Дей»?

— Чи читав? Та це моя улюблена книжка! Я зачитав її до дірок. Хотілося б мені зустрітися з тим, хто написав її, і сказати, як вона мені сподобалася!

Натан радісно,?? по-дитячому посміхнувся:

— Ти його щойно зустрів, Річард. Тільки що. Річард підскочив від несподіванки.

— Це ти? Ти написав «Пригоди Бонні Дай»? У відповідь Натан процитував кілька пасажів.

— Я дав книгу твоєму батькові, щоб він вручив її тобі, коли ти досить підростеш, щоб її прочитати. Ти тоді тільки народився.

— Так ти був там з абатисою? Вона мені про це не говорила.

— Бачиш, Енн не було дозволено входити в замок Чарівника в Ейдіндрілі. Я допоміг Джорджу пробратися туди і взяти Книгу Зниклих Тіней. Там були ще вельми цікаві книги пророцтв.

Річард здивовано дивився на пророка.

— Так, значить, ми з тобою старі знайомі.

— Більше, ніж знайомі, Річард Рал. — Натан багатозначно подивився на Річарда. — Я — Натан Рал.

У Річарда відвисла щелепа.

— Так ти мій пра-пра-пра — хто-то-там?

— Надто багато «пра», не варто і рахувати. Мені майже тисячу років, мій хлопчику. — Він погрозив юнакові пальцем. — Я давненько тобою цікавлюсь. Ти згадується в пророцтвах. Я написав «Пригоди Бонні Дей» для тих, хто володіє даром. Це в деякому роді теж книга пророцтв. Найпростіших пророцтв, які легко зрозуміти і які могли допомогти тобі. І я ж тобі дійсно допоміг, вірно?

— І не раз, — ошелешено відповів Річард.

— Добре. Тоді я задоволений. Ми дали книгу кільком хлопчикам. Ти єдиний, хто ще живий. Інші загинули від «непояснених» нещасних випадків.

Річард мовчки гриз грушу. Йому безумовно не подобалося все, що пов'язано з Магією Збитку.

— Так ти можеш допомогти мені опанувати Хань?

— Думай, Річард. Сестри ж не заподіяли тобі болю за допомогою нашийника, вірно?

— Ні. Але заподіють.

— Ведеш минулу війну, Річард. Що Бонні Дей сказав військам Уорвіка, які охороняли Моором? Що ворог не прийде тим шляхом, яким прийшов в минулий раз.

Що вони безрозсудно витрачають сили, намагаючись вести вже закінчену битву. — Натан підняв брову. — Схоже, ти не засвоїв урок. Якщо щось з тобою вже сталося одного разу, це зовсім не означає, що те ж саме трапиться знову. Думай про майбутнє, Річард, а не про минуле.

— Але я… — Після деякого коливання розпочав Річард. — У мене було видіння в одній з башт. Видіння, що сестра Верна скористалася нашийником, щоб заподіяти мені біль.

— І це викликало спалах люті. Річард кивнув:

— Я закликав магію і вбив її. Натан розчаровано похитав головою:

— Це видіння означало, що твій розум намагається щось повідомити тобі, намагається сказати, що ти зможеш захиститися, якщо сестри заподіють тобі біль.

Що ти зможеш перемогти їх. Це твій розум і твій дар разом намагалися допомогти тобі. Але ти був дуже зайнятий минулого війною, щоб зрозуміти сенс послання.

Річард промовчав, обурюючись самого себе. Він так боявся, що сестри заподіють йому біль, що не думав більше ні про що. Не усвідомив істинного значення того, що зробила Келен. А все тому, що жахливо боявся минулого. Не думай про завдання, думай про рішення, вчив його Зедд. А він, засліплений минулим, не побачив майбутнього.

— Я зрозумів, Натан, — кивнув він нарешті. — А що ти мав на увазі, кажучи, що сестри не завдають мені болю за допомогою нашийника?

— Енн знає, що ти бойовий чарівник. Я говорив їй про це задовго до твого народження, років п'ятсот тому, якщо не більше. Вона повинна була віддати сестрам відповідний наказ. Заподіювати біль бойовому чарівникові — все одно що штовхати під зад борсука.

— Тобто ти хочеш сказати, що біль якимось чином вивільняє мою силу?

— Не біль. Наслідок болю. Лють. — Пророк вказав на Меч Істини. — Коли ти оголюєш меч, твоя лють закликає магію. Насправді все трохи складніше: ти закликаєш магію, а вона викликає в тобі лють. Саме так все і відбувається. Хочеш, я покажу тобі, як торкнутися Хань?

Річард аж підстрибнув.

— Так! Ніколи не думав, що я це скажу, але так. Мені просто необхідно вибратися звідси.

— Простягни руку. Добре. — Здавалося, Натана огорнула аура могутності. — А тепер розчинися в моїх очах.

Річард втупився в бездонні блакитні очі. Вони вабили його, затягували в себе. Здавалося, він злітає вгору, в бездонне блакитне небо. Дихання його стало переривчастим. Він скоріше відчував, ніж чув накази Натана.

— Поклич лють, Річард. Приклич лють. Приклич ненависть і сказ.

На Річарда нахлинули звичні відчуття, ніби в руках у нього був меч.

Лють, зародившись у самій глибині його єства, наполегливо намагалася прорватися назовні.