Буря Мечів - Джордж Мартін

— Справді? — Джеймі мав великі сумніви. Слуги викупали його, поголили й зачесали. Зазираючи в люстро, він більше не бачив чоловіка, який перетнув приріччя разом з Брієнною... але й себе він теж не бачив. Обличчя схудло, щоки запали, а під очима залягли зморшки. «Я схожий на старого».— Ставайте біля свого крісла, сер.

Кетлблек так і вчинив. Один по одному зайшли інші брати.

— Панове,— офіційним голосом почав Джеймі, коли зібралися всі п’ятеро,— хто охороняє короля?

— Мої брати сер Озні й сер Осфрид,— відгукнувся сер Озмунд.

— І мій брат сер Гарлан,— сказав лицар квітів.

— З ним усе буде гаразд?

— Так, мілорде.

— Тоді прошу сідати.

Ця передмова — то був ритуал. Перш ніж на засідання можуть зібратися всі семеро, має бути гарантована безпека короля.

Сер Борос і сер Мірин сіли по праву руч од нього, лишивши між собою порожнє крісло для сера Ариса Окгарта, який виїхав у Дорн. Сер Озмунд, сер Балон і сер Лорас сіли по ліву руч. «Старі й нові». Цікаво, думав Джеймі, це щось означає? Були такі часи в історії королівської варти, коли вона ділилася на табори; найсумнозвісніший і найгіркіший такий випадок — під час Танку драконів. Невже й цього слід остерігатися Джеймі?

Дивно було сидіти на місці лорда-командувача, де стільки років пробув Баристан Безстрашний. «Ще дивніше сидіти тут калікою». Та хай там як, а тепер це його місце, бо нині це його королівська варта. «Томенові семеро».

Джеймі багато років служив разом з Мірином Трантом і Боросом Блаунтом; добрі бійці, от тільки Трант хитрий і жорстокий, а Блаунт — буркотун. Сер Балон Свон більше пасував під свій плащ, а лицар квітів, певна річ, узагалі був взірцем справжнього лицаря. П’ятого, Озмунда Кетлблека, Джеймі зовсім не знав.

Цікаво було, що сказав би про цю компанію сер Артур Дейн. Швидше за все, щось на кшталт: «Як це королівська варта докотилася до такого?» — «Це я винен, довелось би мені відповідати, це я відчинив двері й не робив нічого, коли почали заповзати паразити».

— Король помер,— почав Джеймі.— Син моєї сестри, тринадцятирічний хлопець, був убитий на власному весіллі у власній тронній залі. Ви, всі п’ятеро, були при цьому присутні. Ви, всі п’ятеро, його охороняли. Та він усе одно помер,— він зробив паузу, чекаючи, може, хтось щось скаже, але ніхто з присутніх навіть не прокашлявся. «Малий Тайрел сердитий, а Балон Свон присоромлений»,— наскільки міг судити Джеймі. На трьох інших обличчях читалася тільки байдужість.— Це мій брат зробив? — прямо запитав Джеймі.— Це Тиріон отруїв мого небожа?

Сер Балон ніяково посовався в кріслі. Сер Борос стиснув кулака. Сер Озмунд ліниво знизав плечима. Відповів нарешті Мірин Трант.

— Він наповнив чару Джофрі вином. Мабуть, саме тоді й укинув туди отруту.

— Ви впевнені, що отруєне було саме вино?

— А що ще? — мовив сер Борос Блаунт.— Куць вилив залишки на підлогу. Для чого ще, як не для того, щоб виплеснути вино, яке могло довести його провину?

— Він знав, що вино отруєне,— сказав сер Мірин.

— Куць не сам був на помості,— нахмурився сер Балон Свон.— Далеко не сам! У розпал бенкету люди вставали й ходили, мінялися місцями, вибігали у вбиральню, входили й виходили слуги... Король з королевою саме розрізали весільний пиріг, тож усі очі були прикуті до них або до тих тричі проклятих голубів. Ніхто не наглядав за винного чарою.

— Хто ще був на помості? — поцікавився Джеймі.

— Королівська родина,— відповів сер Мірин,— родина нареченої, великий мейстер Пайсел, верховний септон...

— Ось вам і отруйник,— підказав сер Освальд Кетлблек з хитрою посмішкою.— Такий святенник цей старий, що далі нікуди. Мені особисто він ніколи не подобався,— засміявся він.

— Та ні,— мовив холодно лицар квітів.— Це Санса Старк — отруйниця. Ви всі забуваєте, що моя сестра теж пила з чари. Санса Старк єдина в залі мала підстави бажати смерті не тільки короля, а й Марджері. Отруївши весільну чару, вона сподівалася вбити їх обох. Та й чого б вона тікала, як не була винна?

«А хлопець має рацію. Може, Тиріон ще й не винен». Однак ніхто так і не натрапив на слід дівчини. Мабуть, Джеймі самому час до цього взятися. Для початку непогано було б дізнатися, як їй вдалося вийти з замку. У Вейриса щодо цього має бути одна-дві ідеї. Ніхто не знає Червоної фортеці краще за євнуха.

Але це може почекати. Зараз у Джеймі турботи нагальніші. «Кажеш, ти — лорд-командувач королівської варти,— сказав батько.— Іди виконуй свої обов’язки». Цих п’ятьох Джеймі не вибрав би собі у побратими, та інших побратимів він не має; прийшов час узяти їх у свої руки.

— Хай хто це зробив,— мовив Джеймі,— Джофрі помер, і тепер Залізний трон належить Томену. І я подбаю про те, щоб він сидів на ньому, поки в нього чуприна не побіліє і зуби не випадуть. І зовсім не від отрути,— Джеймі обернувся до сера Бороса Блаунта. Останніми роками чолов’яга набрав вагу, але з такою широкою кісткою не мав проблем з тим, щоб її носити.— Пане Боросе, ви, здається, любите поїсти. Отож відсьогодні ви куштуватимете все, що Томен їсть і п’є.

Сер Озмунд Кетлблек голосно розреготався, лицар квітів посміхнувся, а от сер Борос побуряковів.

— Я не дегустатор! Я — лицар королівської варти!

— На жаль, це правда...— (Серсі не слід було зривати з нього білого плаща. Та батько тільки подвоїв цей сором, повернувши плаща).— Сестра розповіла мені, як радо віддали ви мого небожа Тиріоновим перекупним мечам. Сподіваюся, морква й горох вас лякають менше. Коли ваші побратими вправлятимуться у дворі з мечем і щитом, ви можете попрактикуватися з ложкою і мискою. Томен обожнює яблучні пироги. Подбайте вже, щоб хтось із перекупних мечів не втік з ними.

— Це зі мною так говорите ви? Ви?!

— Ви мали б загинути, а не віддати Томена.

— Як ви загинули, захищаючи Ейриса, сер? — сер Борос скочив на ноги та стиснув руків’я меча.— Я не... я не збираюся цього терпіти. Як на мене, з вас вийде кращий дегустатор. Бо яка ще користь із каліки?

— Згоден,— посміхнувся Джеймі.— Я так само не пасую, щоб боронити короля, як і ви. Витягайте меча — й поглянемо,