Шлях королів. Хроніки Буресвітла - Брендон Сандерсон

Якщо цим мріям і судилося збутися, то тільки тут.

5

Єретичка

«Я зрів кінець і відаю його назву — Ніч скорбот, Справжня Руйнація. Вічновій», — записано нанеса першого дня року 1172 зі слів темноокого юнака незнаного роду-племені за п’ятнадцять секунд до того, як він помер.

Шаллан не очікувала, що Джасна Холін виявиться такою вродливою.

То була велична, зріла краса — як-от можна узріти на портреті якоїсь ученої давноминулих днів. Шаллан раптом усвідомила, що наївно сподівалася зустріти потворну стару діву — одну з тих жорстоких і бундючних святенниць, які колись опікувалися її вихованням. А якою ж іще уявляти собі єретичку, якій добряче за тридцять і яка все ще незаміжня?

Джасна і близько на них не скидалася: висока, струнка, з гладкою шкірою, тонкими чорними бровами й густим волоссям кольору дуже темного онікса. Частину його вона збирала доверху, закручуючи довкола маленької золотої прикраси у формі сувою та заколюючи двома шпильками, а решта вільно спадала ззаду маленькими, пружними кучериками. Навіть укладене й звите, воно все одно сягало їй до плечей, а отже, було тієї ж довжини, що й волосся Шаллан, — майже до пояса.

Її обличчя було радше квадратної форми, а проникливі очі — світло-фіолетовими. Вона слухала, що говорив їй якийсь чоловік у цеглисто-жовтогарячому з білим вбранні — кольорах правлячої в Харбранті королівської династії. Її Світлість Холін була на кілька пальців вищою за нього — очевидно, слава про зріст алетійців не була перебільшеною. Глянувши на Шаллан, Джасна відмітила про себе її присутність і повернулася до перерваної розмови.

Прародителю бур! Ця жінка була сестрою самого короля! Стримана, велична, у бездоганному блакитно-сріблястому вбранні. Як і сукня самої Шаллан, її плаття застібалося з боків і мало високий комір, хоча груди Джасни й були значно повніші. Починаючи від талії, спідниці розширялися донизу та щедрим потоком опускалися на підлогу. Рукави були довгими й пишними, а застібнута на ґудзики манжета лівого ховала її захищену руку.

Вільну руку Джасни прикрашав незвичний ювелірний виріб: дві каблучки та браслет, з’єднані кількома ланцюжками, що утримували на тильній стороні долоні утворюваний коштовним камінням трикутник. Це був Душезаклинач — це слово вживали як на позначення людей, задіяних у відповідному процесі, так і фабріала, що його уможливлював.

Потихеньку, ледь не крадькома, Шаллан стала просуватися ближче, прагнучи краще роздивитися великі, сяючі самоцвіти. Її серце забилося швидше: цей Душезаклинач виглядав достоту так само, як і той, що вона з братами колись знайшла у внутрішній кишені батькового сюртука.

Усе ще занурені в розмову, Джасна й чоловік у цеглисто-жовтогарячому та білому рушили в напрямку Шаллан. Як відреагує Джасна, коли дізнається, що новоспечена підопічна нарешті наздогнала її? Чи сердитиметься на неї за її забарність? Не вона була в тому винна, але ж людям властиво очікувати нерозумних кроків від тих, хто нижчий від них за статусом.

Як і та величезна печера, з якої вона щойно прибула, це приміщення теж було висічене у скелі, але мало багатше оздоблення, включно з вишукано прикрашеними канделябрами із зарядженими Буресвітлом самоцвітами. Більшість із них були фіолетовими гранатами темного відтінку — менш коштовними, якщо порівнювати з іншим камінням. Та навіть попри це кожна з люстр вартувала цілого багатства — з огляду на саму лише кількість блискотливих фіолетових вогників. Проте навіть більше, ніж гранати, Шаллан вразили симетричність композиції та краса структури кристалів, що звисали по краях світильників.

У міру їхнього зближення до Шаллан стали долітати деякі зі слів, сказані Джасною:

— …усвідомлюєте, що цей крок може спричинити небажану реакцію з боку конгрегацій? — мовила вона алетійською. Ця мова дуже близька до рідної для Шаллан веденської, тож іще в дитинстві вона добре засвоїла її.

— Так, Ваша Світлосте, — відповів убраний у королівські кольори чоловік. Він був уже поважних літ і мав ріденьку білу бороду та світло-сірі очі. На його відкритому добродушному обличчі проступало занепокоєння. Голову чоловіка покривав невисокий, циліндричної форми капелюх, колір якого гармоніював із тонами одягу. Багата мантія. Може, це якийсь королівський управник?

Але ні. Ці самоцвіти в нього на пальцях, те, як він тримається, почет світлооких, котрі намагаються вгадати його бажання… «Прародителю бур! — подумала Шаллан. — Не інакше, як це сам король!» Не брат Джасни, Елгокар, а король Харбранта, Тараванджіан.

Шаллан квапливо присіла у відповідному ситуації реверансі, і Джасна це помітила.

— Подвижники мають тут неабиякий вплив, Ваша Величносте, — продовжувала вона спокійним тоном.

— Як і я, — відповів король. — Вам не варто за мене хвилюватися.

— Дуже добре, — сказала Джасна. — Ваші умови цілком прийнятні. Проведіть мене на місце, і я подивлюся, що можна зробити. Щоправда, на шляху туди я, з вашого дозволу, на хвилинку відволічуся — мені треба про декого подбати.

Джасна різко махнула Шаллан рукою, щоби та приєдналася до них.

— Звичайно, Ваша Світлосте, — відказав король. Здавалося, він ставився до співбесідниці з підкресленою шаною. Харбрант був дуже маленьким королівством — власне, всього-на-всього містом, — тоді як Алеткар належав до наймогутніших королівств у світі. Як би там не виходило за протоколом, а з точки зору реального впливу алетійська принцеса безумовно перевершувала його.

Шаллан пришвидшила кроки, щоб наздогнати Джасну, котра йшла трішки позаду короля, тоді як той заговорив до когось зі свого почту.

— Ваша Світлосте, — сказала дівчина, — мене звати Шаллан Давар, і це мені ви призначили аудієнцію. Я глибоко шкодую стосовно того, що не застала вас у Думадарі.

— Це не твоя провина, — відповіла Джасна, легенько змахнувши пальцями. — Я й не очікувала, що ти встигнеш, бо й сама не знала, куди відбуду з Думадарі, коли надсилала тобі того листа.

Джасна не гнівалася, і це був добрий знак. Шаллан відчула, як її хвилювання дещо вляглося.

— Я вражена твоєю завзятістю, дитя моє, — вела далі принцеса. — Чесно кажучи, не думала, що ти зайдеш аж так далеко, вирушивши вслід за мною. Після Харбранта я планувала утримуватись від того, щоб і надалі залишати тобі записки, оскільки вважала, що ти облишиш цю справу. Більшість саме так і чинять