Оксамитовий перевертень - Олександр Шевченко
— Здається, Макс тобі не зрадів.
Наріне не стала коментувати це безсумнівне твердження.
— Ти що, теж житимеш у цьому будинку? Хіба так буває?
— Буває всяке. Як бачиш, те, що Київ — велике село, свята правда. А ти де тепер будеш жити?
— На смітнику. — Голос Наріне затремтів.
— Ну-ну, — Тамара потріпала її по руці, — що за декадентські прогнози! Поки що побудеш у мене, бо я маю дві вільні кімнати, а там побачимо. Ми щось придумаємо.
Наріне зазирнула Томі у вічі й помітила, що блакитні райдужні оболонки враз набули насиченого зеленого кольору. Їй раптом стало шкода Макса. Але не сильно.
— Я можу допомагати у прибиранні, — ніяковіючи, мовила вона. Тамара засяяла.
— Слава Богу, що послав мені тебе. Ходімо в хату, доки в цього шофера не сталося зневоднення організму. Так вже слину пускає, ледь не захлинеться. Ця майка не дуже мене обтягує?
— У тебе просто класна майка, — цілком щиро запевнила Наріне. — А що на ній написано?
— Девіз бойскаутів. «Будь готовий» англійською. Я купила її в Сейлемі.[5]
ГЛАВА 8Не шукай пені — вона тебе знайде
— Як мені увійти? — запитала Аліса.
— А чи варто вам входити? — сказав Лакей.
Льюїс КерроллВін таки спізнився.
У Вишневому за вказаною адресою Романа чемним мовчанням зустріли важкі дубові двері з пудовим навісним замком. Занавісок на вікнах не було, будинок виглядав тихим і явно порожнім. Значить, відьма вже поїхала. Довбаний Капелюшний, не міг в неї взяти нову адресу? Клімакс у нього почався, чи що? Щось він із цією жінкою якийсь незвично сором’язливий.
І де її тепер шукати?
А ніде. Хай тепер голова болить у його колишнього друзяки. А він чесно приїхав, куди треба, дарма витратив бензин і поцілував зачинені двері. Тому все, що далі, — не його проблема.
— Ви, чоловіче, Томку шукаєте? — гукнув хтось позаду. Вересень, котрий вже йшов геть із двору, без ентузіазму озирнувся через плече. З сусідньої ділянки, що ліворуч, над парканом похилилася рум’янощока круглолиця жіночка і пильно вивчала його очима. Роман кивнув.
— Власне, так, я шукав її, але, бачу, вона вже поїхала, тож...
— Та то нічо! — махнула пухкою правицею сусідка. — Вони лише хвилин десять як вирушили — якщо схочете, то доженете. На Київ вона подалася.
— Так, я в курсі.
— Ну то от. Її якийсь дядько повіз, на такому синенькому ВАЗі. Ну, знаєте, двомісний і з отакенною будкою іззаду...
— Комбо? — припустив Роман. — Тобто «каблук»?
— Шо? Шось не второпаю...
— Ясно. Дякую. Кажете, десять хвилин?
— Ага, не більше. Доженете, не бійтеся. Ви, теє, привіт їй переказуйте! І скажіть, хай передзвонить сусідці Марії й дасть свою нову адресу. Бо в мене ще для неї робота буде. Нумер вона знає! Перекажете?
— Аякже, — пробурмотів Вересень. Вийшовши з двору, він поспіхом сів за кермо свого старого «сааба» і помчав на Київ. Гаразд. Спробуємо наздогнати той ВАЗ. Ну а якщо не вдасться, хай Капелюшний сам її шукає. Він не збирається лізти зі шкіри заради дурнуватих забаганок.
Та вищі сили, схоже, таки бажали, аби побачення з відьмою відбулося. Скоро він дійсно наздогнав ВАЗ-«каблук» кольору індиго, який неквапливо сунув по шосе. Лишалося сподіватися, що це саме та машина, яка йому потрібна, і що рум’яна сусідка не страждає галюцинаціями. Вересень скинув швидкість і прилаштувався позаду автомобіля, відчуваючи легку ностальгію за оперативною роботою — інколи йому цього справді бракувало. Таким макаром на швидкості шістдесят кілометрів на годину вони й дісталися до Києва.
У столиці було кружляння вулицями, майже півгодинне стояння у пробці на мосту, і зрештою ось він, пункт призначення, — «каблук» загальмував біля однієї з дев’ятиповерхівок на Куренівці. З машини вискочила жвава жіночка в тісних джинсах і футболці, і Вересень спершу вирішив, що переслідував не ту машину — ця сексуальна панянка в його уявленні менш за все скидалася на відьму. Хоча... за життя він ще не бачив жодної, то звідки йому знати, як ті виглядають? А коли це, як запевняв Капелюшний, пройдисвітка, що стриже капусту з дурнів, то й вигляд у неї цілком відповідний.
Доки водій вивантажував з кубічного багажника речі, жінка теревенила з якоюсь молодою дівчиною, що стояла біля під’їзду. Вересень спостерігав і чекав. Зрештою обидві особи жіночої статі та завантажений клунками й валізами водій зникли в будинку.