Скляне прокляття - Томас Тімайєр

Нарешті, він постукав у двері каюти Босуелла:

— Гаррі!

— Хто там?

— Це я, Макс. Можна зайти?

— Двері замкнено. Зажди-но, я відчиню.

За кілька секунд перед ним постав блідий і змарнілий Гаррі Босуелл.

— Боже милий, — жахнувся Макс. — Що це з тобою?

Гаррі обтер губи тильним боком долоні.

— Замучила ця треклята морська хвороба!

— А я гадав, що ти не знаєш цієї проблеми.

Гаррі похитав головою.

— Мене вивертає від самого вигляду хвиль. Правду кажучи, я б хотів решту часу взагалі не підводитися з ліжка. Скажи, чого тобі?

— Чи не зміг би ти піти зі мною? Я хочу тобі дещо показати.

Гаррі опустив очі, і Макс тільки зараз утямив, що його друг стоїть на порозі в самому спідньому. Репортер усміхнувся. Тоненькі ніжки, бліда шкіра, чимале черевце — фотограф мав досить жалюгідний вигляд. Проте зі справою, про яку він мав розповісти, не можна було зволікати.

— Одягайся мерщій, — сказав він. — Я чекатиму на тебе в коридорі.

За деякий час Гаррі вийшов із каюти — тепер уже в своїх техаських штанях і вельветовій сорочці. Мокре волосся фотографа було зачесано за вуха.

— Невже це так важливо, що не можна було почекати до завтра?

— Сам побачиш. Мені здалося, що це тебе зацікавить.

— Ти знайшов у трюмі скарби?

— Приблизно так, — сухо відповів Макс.

Разом вони спустилися у трюм, і Пеппер міцно причинив за собою кришку люка, щоб бути певним, що за ними ніхто не стежить. Справа в тому, що Уїлсон узяв із собою охорону, яка складалася з надзвичайно запальних найманців. Ці молодики ладні були битися з найменшого приводу. Невідомо, що їм спало б на думку, якби хтось дізнався про Максове відкриття. Адже сторонні не мали заходити у трюм.

— Це тут, — промовив Макс.

Він відсунув клямку і штовхнув важкі залізні двері. Почувся скрегіт. В обличчя їм ударила хвиля гарячого, насиченого нафтовими випарами повітря, а гуркіт моторів зробився гучнішим. Макс клацнув вимикачем, і спалахнуло кілька тьмяних ламп. Приміщення мало близько десяти метрів завдовжки й не менше чотирьох завширшки. Крім звичайного вантажу, тут стояло кілька дерев’яних ящиків, на яких чорною фарбою було проставлено ініціали Уїлсона.

Гаррі розчаровано фиркнув.

— І це все, що ти хотів мені показати? Уяви, що я вже їх бачив. Брав участь у вантажних роботах. Чи ти забув?

Макс іронічно схилив голову до плеча:

— А ти, часом, не поцікавився, що там усередині?

Гаррі наморщив чоло, пригадуючи.

— Я бачив список. Намети, ковдри, посуд, продовольство і особиста зброя. Все, що потрібно для експедиції.

Макс багатозначно підняв угору палець.

— Якщо ти знайомий зі списком, то на тебе чекає сюрприз.

Він обійшов навколо перших же двох ящиків і зупинився з їхнього тильного боку. Кілька планок на кришці були розхитані, тож виявилося, що зняти її можна без особливих зусиль. Проробивши цю маніпуляцію, Макс жестом підкликав друга до себе.

— Ось поглянь!

Коли фотограф побачив, що лежить у ящику, його очі стали круглими від здивування. Він витяг звідти якийсь довгастий предмет, що було запаковано в коричневий промащений папір.

— Що це таке? Я не бачив у списку таких іграшок!

— Обережніше! — квапливо застеріг його Пеппер. — Звідки нам знати, як ця штука реагуватиме на струси й удари!

— Ти гадаєш, що це…

— Жодних сумнівів. Динаміт! Тому на твоєму місці я б краще поклав його назад.

На обличчі Гаррі з’явився переляк. Він обережно поклав згорток на місце в ящик і полегшено видихнув.

— А що цей Уїлсон іще тут ховає?

— Рушниці з багнетами, револьвери та набої до них. І ще дещо досить незвичайне. Зараз тобі буде ще цікавіше.

Макс указав на велику трубу, яку завершував металевий короб із двома рукоятками. Конструкцію доповнювали два невеликі колеса зі спицями й поворотний пристрій.

— Але це ж… — Босуелл одразу ж прикусив язик.

— Саме так, кулемет системи Хайрама Максима з водяним охолодженням. Швидкість стрільби — п’ятсот пострілів за хвилину. Найновіша розробка американської військової промисловості. Нещодавно мені довелося писати про цю зброю. Британці мають намір застосувати її в Судані! Це буде щось страшне!

Гаррі здивовано похитав головою.

— Вибухівка, пістолети, кулемети… Схоже, Уїлсон зібрався не в наукову експедицію, а на війну.

— У мене теж склалося таке враження, — погодився Макс. — Питання лише в тому, проти кого?

Він не встиг нічого додати, тому що на палубі почувся якийсь гуркіт.

— Ховаймося! Мерщій! — прошепотів Макс.

Обидва репортери миттєво поставили кришку ящика ми місце і сховалися в затінку. І дуже вчасно.

У дверях з’явилася підтягнута фігура Джонатана Арчера. За ним видно було ще двох таких само худорлявих і мускулястих молодиків: Хорейс Баскомб і Мелвін Паркер — найбільших відчайдухів із почту Уїлсона.

— Агов? — гукнув Арчер. — Чи є тут хтось?

Блискавично прийнявши рішення, Макс залишив свою схованку, намагаючись здаватися незворушним і безтурботним. Він недбало змахнув рукою.

— Це ми, Джонатане. Вже виходили, щоб іти на палубу.

— А що ви тут шукали? —