Академія Мірравель. Проти вітру - Анна Потій

— Тоді чому ми досі не зачинились?

Все ще посміхаючись, Дем підійшов до дверей, закрив їх на клямку, а потім наклав замикаючу руну для надійності. Повернувшись до мене, він одразу ж згріб мене в обіймах і, поваливши на ліжко, почав жадібно цілувати.

— Вдома у тебе ліжко зручніше, — зауважила я опісля, одягаючись. — Тут твердий матрац і мало місця.

— Ну, воно не розраховане на те, чим ми тут займалися, — посміхаючись, Дем пригладжував мені волосся — схоже, воно добряче розтріпалося.

— Дзеркала в тебе тут нема?

— У шафі, — Дем підвівся з ліжка і відчинив свою шафу: на внутрішній частині дверей висіло невелике дзеркало.

Я уважно вивчила своє відображення: ні, з такою кудлатою головою не можна показуватися на людях.

— Деме, у тебе є щітка для волосся? — нехай Дем і був хлопцем і стрижка в нього була короткою, але не такою, щоб не розчісувати.

Дем дістав з ящика столу дерев'яний гребінець і простяг його мені. Моє волосся складно було розчесати таким, але краще так, ніж взагалі ніяк. Поправивши зачіску, ми вийшли з кімнати — мені необхідно було писати реферат.

— Які книги тобі потрібні, Кей?

— Саме ці й потрібні, — усміхнулася я. — Про Кей. Твій маг Кадвалар дав нам завдання написати про те, як давні герої боролися із темними магами.

— Окрім Кей взагалі-то є й інші герої.

— Звичайно, є. Але я не хочу писати про них.

— Думаю, дуже багато хто захоче писати про Кей. Ти не хочеш здивувати мага Кадвалара іншим вибором?

— Не хочу. Я писатиму про Кей і крапка. Дивно, що ти проти.

— Я не проти, просто рекомендую писати про когось менш популярного. Викладачі цінують, коли студенти беруться за менш відомі матеріали.

— Думаю, я й так справила враження на Кадвалара, а писати про інших мені не хочеться. До того ж, я не збираюся надалі вивчати захист від темної магії більш поглиблено.

— Як знаєш, — кивнув Дем і пішов шукати для мене книги.

Поки я на нього чекала, до бібліотеки зайшло ще кілька людей — у тому числі й троє моїх одногрупників. Звичайно, з тієї ж причини, що і я. Одна з них, Айна Толені, теж хотіла писати про Кей, і я вирішила поділитися з нею книгами. Ми розділили з нею інформацію так, щоб у нас вийшли різні реферати, доповнивши текст взаємодією Кеттілії Йодарі з іншими древніми героями — кожна з нас обрала свого додаткового. Так ми і реферати покращили, і написали різне.

Під час роботи ми з Айною розговорились. Виявилося, що її старша сестра цього року почала працювати у відділі міського захисту саме під керівництвом мого батька. Айна журилася про те, як сестрі не пощастило в перший рік служби потрапити на підвищену активність темних магів, вона переживала, що сестра недостатньо досвідчена, щоб протистояти злу.

— Мій тато завжди уважний до своїх підлеглих, — я спробувала заспокоїти Айну. — У самий епіцентр подій він новачків не кидає.

— Я все одно не можу спати спокійно.

— Хочеш, я можу приготувати тобі гарне снодійне зілля?

— Та я сама непогано їх варю, але тривоги все одно не проходять. Мені сни погані сняться, від жахів зілля не рятують, — зітхнула Айна.

— Ти теж цікавишся зіллєварінням?

— Так. Тільки я не визначилася, чи хочу я відкрити свою крамничку в майбутньому чи навчати студентів. Мені і те, й інше цікаво.

— Я точно навчати не хочу, — викладацька діяльність мене ніколи не захоплювала. — Хочу подорожувати Муірном та іншими світами, збираючи трави та інші інгредієнти, створювати нові зілля, покращувати старі та продавати їх торговцям. Свою крамницю не хочу.

— Мандрівний зіллєвар? — Айна вперше за вечір видавила з себе посмішку. — Романтично. Але не для мене. Я люблю стабільність і я страшенна домосідка. Ми з сестрою такі різні, — посмішка Айни відразу погасла, щойно вона згадала про сестру. — Вона активна, гаряча, любить пригоди, а я — домашня дівчинка. Але ми дуже любимо одна одну.

— А я одна в сім'ї. Але Ніда мені як рідна сестра, ми дружимо мало не з народження.

— Це та висока дівчина з довгим темним волоссям, з якою ти постійно ходиш разом?

— Так, як ельфійка із гномом, — засміялася я. — У школі нас саме так і називали, я тоді ще нижчою була.

— Дивне порівняння з огляду на те, що у нас немає таких рас.

— Ти ж знаєш, як усі люблять Соммерінд.

— Так, тільки там мало хто бував. Я ось жодного разу. А ти, Кетто?

— Теж ні, але дуже хочу.

За розмовами ми не помітили, як підкралася ніч. Ми уважно переглянули реферати, переконавшись, що повністю розкрили тему і написали достатньо для високого балу, і віддали книги Дему.

— Ти не йдеш? — здивувалася Айна, помітивши, що я не поспішаю піти з бібліотеки.

— Дем — мій хлопець, — зізналася я їй і, підморгнувши, приклала палець до губ.

Айна з розумінням кивнула і, побажавши нам доброї ночі, пішла спати.

— Я ж можу залишитись у тебе на ніч? — обернулася я до Дема.

— Можеш, але спати вдвох на вузькому ліжку не дуже зручно.

— Можна подумати, ми будемо спати! — засміялася я і потягла Дема до його кімнати. 

Через загрозу темних магів усі наші заняття в академії тим чи іншим чином їх стосувалися. Нас насамперед навчали тому, що може бути корисним у боротьбі з темними. Я так втомлювалася від лекцій та практичних занять з бойової магії, що не могла дочекатися п'ятниці. Знайомство батьків із Демом мене не лякало, я була впевнена, що він їм сподобається.

З академії ми пішли тільки о 5 вечора, тому що Дему потрібно було допрацювати, та й поспішати сенсу не було: тато працював до 6, а мама напевно ще не встигла приготувати вечерю. Ми йшли пішки — порталу, який би перемістив нас від академії до дому, не було. Той, яким користувався Дем, щоб дістатися до себе, знаходився за 15 хвилин ходьби від академії і стільки ж від нього йти до мого будинку. Інших порталів поблизу не було. Дем спочатку запропонував мені відкрити власний портал, але мені хотілося трохи пройтися. Поки що біля академії все було тихо, тому ми використовували будь-яку нагоду для прогулянок.