Останній аргумент королів - Джо Аберкромбі

— Можна й так сказати. — Морроу всміхнувся, дивлячись, як свині вовтузяться, рохкають і лізуть одна на одну. — У моєму дитинстві на нашій фермі були кабани. — «Згляньтеся. Що завгодно, крім історії з життя». — Я мусив їх годувати. Вставати зранку, коли надворі ще було темно, а видихнуте повітря клубочилося на холоді.

«О, яскрава виходить картина! Молодий пан Морроу по коліна в багнюці споглядає, як об’їдаються його свині, і мріє про втечу. Про чудесне нове життя у блискучому місті!»

Морроу всміхнувся Ґлокті. Тьмяне світло виблискувало на скельцях його окулярів.

— Знаєте, ці істоти готові їсти що завгодно. Навіть калік.

«А… Он воно що».

Тут Ґлокта й помітив, що до них із віддаленого боку будівлі нишком наближається якийсь чоловік. Здоровань у подертому плащі, який тримається тіней. Він міцно притиснув одну руку до тулуба, сховавши долоню в рукаві. «Неначе ховає там ніж, і ховає не надто добре. Краще просто підійти з усмішкою на обличчі, тримаючи лезо на видноті. На бійні є сотня причин носити із собою ніж. Зате намагатися його сховати можна лише з однієї причини».

Він озирнувся через плече, скривившись, коли в нього клацнула шия. Із того боку підкрадався ще один чоловік, вельми схожий на першого. Ґлокта здійняв брови.

— Убивці? Страшенно неоригінально.

— Може, це й неоригінально, та вони, на мою думку, видадуться вам доста ефективними.

— То мене мають забити на бійні, так, Морроу? Зарізати в різника! Занд дан Ґлокта, серцеїд, переможець Турніру, герой Гуркської війни, висраний десятком різних свиней!

Він пирснув від сміху так, що довелося витирати з верхньої губи шмарклі.

— Дуже радий, що вам до вподоби іронія цієї ситуації, — дещо засмутившись, пробурмотів Морроу.

— О, вона мені до вподоби. Згодувати свиням. Це так очевидно, що скажу чесно: не очікував такого. — Ґлокта протяжно зітхнув. — Але не очікувати чогось й не підготуватися до цього — це абсолютно різні речі.

Завдяки галасу кабанів тятива арбалета залишилася нечутною. Убивця спершу неначе послизнувся, впустив свій блискучий ніж, а тоді несподівано впав на бік. Відтак Ґлокта побачив, що з його боку стирчить стріла. «Це, звісно, не надто великий сюрприз, та однаково це завжди нагадує чари».

Найманець із протилежного боку складу вражено позадкував, але так і не побачив, як практик Вітарі безшумно подолала загороду порожнього загону за ним. У пітьмі зблиснув метал: вона розітнула сухожилки в зарізяки під коліном, і той упав. Його крик швидко затих, коли Вітарі міцно затягнула в нього на шиї свій ланцюг.

Северард легко зіскочив із крокв ліворуч від Ґлокти і чвакнув, приземлившись у багнюку. Неспішно рушив уперед з арбалетом на плечі, ногою відштохнув упалий ніж у темряву й опустив погляд на підстреленого.

— Я винен тобі п’ять марок! — гукнув він Фростові. — Не влучив у серце, хай йому грець. Може, в печінку?

— У пефінку, — буркнув альбінос і вийшов із тіні у віддаленому кінці складу.

Чолов’яга насилу став на коліна і схопився за стрілу, що проштрикнула йому бік. Його перекошене лице наполовину вкрилося брудом. Фрост, ідучи повз нього, здійняв дрючок і з хрускотом ударив найманця по потилиці. Це вмить поклало край його крикам, і він ляпнувся долілиць у багно. Вітарі тим часом повалила свою жертву на підлогу й стала колінами чоловікові на спину, тягнучи за ланцюг у нього на шиї. Він пручався дедалі кволіше і врешті зупинився. «Ще трохи мертвої плоті на підлозі бійні».

Ґлокта знову поглянув на Морроу.

— Як швидко може змінитися ситуація! Так, Харлене? Спершу всі хочуть тебе знати. А далі? — Ґлокта сумовито постукав брудним кінцем ціпка по своїй нікчемній нозі. — Тобі хана. Це жорстокий урок.

«Кому, як не мені, знати?»

Секретар Маровії позадкував і швидко облизав губи, виставивши перед собою одну руку.

— Зачекайте-но…

— Чому? — Ґлокта випнув нижню губу. — Ви справді вважаєте, що ми після цього можемо полюбити один одного?

— Може, нам удасться дійти якоїсь…

— Мене не засмутило те, що ви спробували мене вбити. Але зробити це так жалюгідно? Ми ж професіонали, Морроу. Те, що ви подумали, ніби це може спрацювати, просто ображає.

— Зачіпає за живе, — буркнув Северард.

— Ранить, — проспівала Вітарі, дзенькаючи ланцюгом у темряві.

— І гвибоко обувює, — пробурчав Фрост і погнав Морроу назад, до загону.

— Треба було й далі лизати велику п’яну дупу Хоффа. А може, залишитися на фермі, зі своїми свиньми. Може, це й тяжка робота, рано-вранці й таке інше. Але з неї можна прожити.

— Тільки зачекайте! Тільки за-а-а-а…

Северард ухопив Морроу за плече ззаду, проштрикнув йому збоку шию і спокійно, неначе патраючи рибу, вирізав йому горло.

Кров залила Ґлокті чоботи, і він скривився й незграбно позадкував, коли його знівечену ногу охопив біль.

— От лайно! — процідив він крізь ясна, мало не спіткнувшись і не гепнувшись дупою в багно. Встояв Ґлокта лише завдяки тому, що відчайдушно вчепився в огорожу поряд із собою. — Його не можна було просто задушити?

Северард стенув плечима.

— Результат такий самий, хіба ні?

Морроу повалився на коліна. Окуляри на його обличчі перекосились, однією рукою він учепився в розітнуту шию, а тим часом йому під комірець сорочки з бульканням текла кров.

На очах у Ґлокти клерк перекинувся на спину й захвицав ногою по підлозі. Його підбор залишив у смердючій багнюці кілька довгих борозен. «Яке нещастя для свиней на фермі. Вони вже не побачать, як молодий пан Морроу вертає з-за пагорба після чудесного життя у блискучому місті, а його дихання клубочиться серед холодного-прехолодного ранку…»

Конвульсії секретаря поступово затихали, і він застиг на підлозі. Ґлокта трохи потримався за загороду, споглядаючи труп. «І коли я лишень став… таким? Мабуть, це сталося поступово. За однією дією швидко йде інша, долаючи шлях, яким нам тоді хоч-не-хоч доводиться йти, і щоразу на це знаходяться причини. Ми робимо те, що мусимо, робимо те, що нам кажуть, робимо те, що зробити найлегше. А що ще нам залишається, крім розв’язання жахливих проблем, одної за іншою? А відтак настає день, коли ми підводимо погляд і розуміємо: ми… отакі».

Ґлокта поглянув на кров, що виблискувала у нього на чоботі, наморщив носа й витер її об штанину Морроу. «Ну, гаразд. Я б радо присвятив більше часу філософуванню, та мені ще треба підкупати чиновників, шантажувати дворян, фальсифікувати вибори, вбивати секретарів і погрожувати закоханим. Я мушу жонглювати безліччю ножів. І коли один із дзенькотом падає на забрьохану підлогу, другий мусить полетіти вгору, так, щоб його клинок, гострий, як бритва, крутився в нас над головами. Легше не стає ніколи».

— Наші чарівні друзі повернулися.

Северард підняв маску й почухав обличчя.

— Маги?

— Перший з-поміж цих гадів власною персоною та його смілива ватага героїв. Він, його потайний учень і та жінка. А також навігатор. Попильнуйте за ними й подивіться, чи нема серед них того, кого можна відірвати від решти. Нам час дізнатися, що вони