Сплячі красуні - Стівен Кінг

кухонну стіну. Перед самим тим знаменитим ударом в кухонну стіну вона сказала йому, що віддала вісімсот доларів у свою церкву, де збирали кошти на їжу голодуючим дітям у якомусь люто забембаному кутку Африки. Френк не був безсердечним, він тямив, що таке страждання. Але не можна віддавати такі гроші з такими, як у них, достатками. Ризику-вати становищем власної дитини, щоб допомогти чиїмсь дітям. Хоч яким то було божевіллям – викинути цілий платіж за іпотечним кредитом кудись за океан – це не призвело до того знаменитого удару в стіну. До нього призвело те, що Ілейн сказала далі, і вираз її обличчя, коли вона це говорила, водночас гордовитий і відсторонений: «Таким було моє рішення, тому що то були мої гроші». Так, ніби її шлюбні обітниці ні-чого для неї не значили всі ці одинадцять років, ніби вона могла робити все, що їй заманеться, не вводячи його в курс справи. Тоді він і вдарив у стіну (не її, а стіну), і Нана побігла нагору, в сльозах, а Ілейн оголосила свою декларацію.

– Колись ти скривдиш нас, бейбі. Надійде день, коли це вже буде не стіна.

Ніщо з того, що Френк казав чи робив, не могло змінити її думки. Варіанти були: або пробна розлука, або офіційне розлучення, і Френк вибрав перший. А її пророкування виявилося хибним. Він не кривдив. І ніколи не скривдить. Він сильний. Він захисник.

По цьому залишилося доволі важливе питання: що вона намагається довести? Яку користь вона отримує, проводячи його крізь таке? Чи це якась нерозв’язана ще в дитинстві проблема? Чи просто старий добрий садизм?

Що б воно не було, це, курва, щось поза реальністю. Це, курва, безглуздя. Неможливо афроамериканцю у Три-Окружжі (чи в будь-якому з округів Сполучених Штатів) прожити тридцять вісім років, не споживши більшої за справедливу частку кількості безглуздя – врешті-решт, расизм був ідеальним прикладом безглуздя. Йому згадалася одна дочка шахтаря в першому чи другому класі: передні зуби в неї стирчали віялом, як карти в покері, а волосся було заплетене в кіски такі короткі, що вони скидалися на обрубки пальців. Вона притисла пальця йому до зап’ястя і промовила: «У тебе гидомирний колір шкіри, Френку. Як у мого татуся під нігтями».

Вираз обличчя у дівчинки був напівзачудований, напівсторопілий і катастрофічно тупий. Малий Френк вже тоді упізнав цю чорну діру невиліковної глупоти. Вона його здивувала, залишивши ошелешеним. Пізніше, коли він бачив її на інших обличчях, вона могла його і лякати, і сердити, але того разу він відчув шанобливий трепет. Така глупота мала власне гравітаційне поле. Вона притягувала.

Але ж Ілейн не тупа. Де вже там уявити людину віддалену від тупості, ніж Ілейн.

Ілейн знала, що воно таке, коли, вдаючи з себе Бетмена, слідом за тобою ходить по універсаму якийсь білий хлоп, в котрого нема навіть ЗОР’у73, сподіваючись, що впіймає тебе на крадіжці баночки арахісу. Ілейн проклинали більш протестувальники перед «Планованим батьківством», її посилали до пекла люди, які навіть імені її не знали.

То чого їй не вистачало? Навіщо завдавати такого болю йому?

Хіба гризла одна підозра: вона має підстави для неспокою. Френк погнав на пошуки зеленого мерседеса, а перед очима в нього була Нана: як вона побігла від нього, навсібіч розкидаючи акуратно розкладені крейди, розмазуючи власний рисунок.

Френк знав, що він неідеальний, але також знав, що в цілому хороший. Адже допомагає людям, допомагає тваринам; любить свою дочку і зробить будь-що заради її захисту; і він ніколи не торкнувся своєї дружини брутально. Чи робив він помилки? Чи був той знаменитий удар в стіну одною з них? Френк із сумом визнавав, що так. Він хоча б і в суді це підтвердив. Але Френк ніколи не скривдив нікого, хто не заслуговував би на кривдження, і зараз він просто їде, щоб побалакати з тим парубком із зеленого мерседеса, так?

Френк проїхав крізь вишукані ворота з кованого заліза і зупинив свій пікап позаду зеленого мерседеса. Лівий бік його переднього бампера покривала дорожня курява, а правий натомість сяяв чистотою. Видно було, де цей сучий син попрацював ганчіркою.

Френк пішов вимощеною сланцем доріжкою, яка поєднувала заїзд із дверми великого білого будинку. Обабіч доріжки тягнулися берми, засаджені сасафрасами74, чиї крони створювали щось на кшталт галереї. Серед гілок над його головою цвірінькали пташки. Наприкінці доріжки, біля підніжжя сходів у кам’яному контейнері вже майже цілком розквітло бузкове деревце. Френк задавив у собі бажання вирвати його з корінням. Він зійшов по сходах. На дверях із суцільної дубової дошки висіло стукало у формі кадукея75.

Він наказав собі розвернутися і їхати просто додому. А тоді вхопився за стукало й почав ним гатити й гатити по бляшці.

7

Ґарту Флікінджеру знадобився певний час, щоб відірватися від дивана.

– Стривайте, стривайте, – промовляв він безглуздо: двері були занадто товстими, а голос у нього занадто захриплим. Він безперервно курив дур відтоді, як після візиту до величного купола насолод76 у трейлері Мейвезера повернувся додому.

Якби хтось запитав у нього про наркотики, Ґарт поставив би собі за мету переконати питальника, що він лише оказіональний споживач-аматор, а сьогоднішній ранок – це просто виняток. Фактично, надзвичайна ситуація. Не щодня ідеш подзюрити у трейлері свого драг-дилера, аж раптом за тоненькими дверми тамтешньої сральні спалахує третя світова війна. Щось трапилося – грюки, постріли, крики – і в якусь мить незбагненного ідіотизму Ґарт навіть прочинив двері – перевірити, що там таке. Важко буде забути те, що він побачив. Та, либонь, неможливо. В дальньому кінці трейлера він побачив якусь темноволосу, голу від талії донизу жінку. Вхопивши за волосся й пояс джинсів Труменового арканзаського приятеля, вона гатила його обличчям у стіну: чвак! чвак! чвак!

Картина облогової машини, що гатить масивним стовбуром дерева у фортечну браму. Голова того чоловіка вмивалася кров’ю, а руки, немов у ганчір’яної ляльки, метлялися по боках.

А ще ж там був Трумен, повалений на підлогу, з дірою від кулі в лобі. А сама та дивна жінка? Вираз її обличчя був лячно безжурним. Немов вона займається своєю справою без особливого зацікавлення, хоча тією її справою було використання людської голови як пробивного тарана. Ґарт нишком причинив двері, стрибнув на кришку унітаза і вибрався надвір крізь вікно. Там він прожогом кинувся до своєї машини і зі швидкістю світла помчав додому.

Ця пригода дещо розсмикала йому нерви. Сертифікований за вищою