Свято Червоної Косинки - Тетяна Гуркало

Серце в Лялянівеля було. Але поки Дарка його знайшла, ледь сама від розриву серця не померла. Тому що його серце билося дуже повільно. І пройшло з десяток секунд, поки дівчина почула перший його удар.

— Чого я через цю здихонь взагалі переживаю? — спитала саму себе дівчина. — Бути вдовою також непогано! Правда? — спитала вона в коня, але він відповідати чомусь не став.

Та й Лялянівеля було шкода. Молодий, гарний і нічого поганого їй не зробив. Здається.

— І що мені тепер з ним робити, га? — сердито спитала Дарка знову в коня. А в кого ще? Кінь хоча б не зображає з себе молодого і гарного мерця.

Дівчина уявила коня, котрий лежить поруч з ельфом, зрідка дригає задньою ногою і нервово хихикнула. Хоча кінь теж молодий, гарний.

— У, вчитель! — фиркнула дівчина, підсунулась до ельфа ближче, уважно його роздивилася. — А на вигляд, як живий, — пробурмотіла. — Як я ось це з батьком знайомити буду? Він і так буде не в захваті, а тут чоловік взагалі лежить, як снула жаба. Ой, краще його розбудити. Якось.

Як будять ельфів, котрі прикидаються трупами, Дарка не уявляла. Коли дівчата непритомніють, їм, здається, дають понюхати щось смердюче. Але нічого смердючого в Дарки не було.

Вона глибоко вдихнула, роззирнулася навкруги і побачила полин.

— Ага, — зраділа дівчина, обмотала руку якоюсь ельфійською ганчіркою і зіскочила з воза.

Ламався полин, на щастя, добре. Віз далеко від’їхати не встиг, дівчина його наздогнала, на ходу залізла і кинулася до ельфа. Полин вона притулила до його носа і трохи так потримала, але ельф реагувати на те не захотів.

— Не спрацювало, — видихнула дівчина і викинула смердючу рослину.

Трошки посидівши, дівчина згадала летючих жаб і те, як їм намагалися повернути людський вигляд.

— Добре, умовили, — сказала Дарка, хоча ніхто її не умовляв, навіть кінь мовчав. Нагнулася до чоловіка, принюхалася, бо пахло від нього полином, і обережно його поцілувала. Спочатку в щоку, потім в губи.

Лялянівель і це проігнорував. Гад! А Дарці прийшлось відпльовуватися від полинної гіркоти, хоча в ніс свого ельфа вона не цілувала.

— Який проблемний в мене чоловік, — сказала вона, похитавши головою. — Ось що з тобою тепер робити? Приїду я така красуня, буду пояснювати, що то така сплячка, як у ведмедя. І що ні, він не знепритомнів, як тільки мене побачив. Він це пізніше. Через звуки, які було потрібно слухати, тримаючись за руки. Оце маячня.

Дарка сумно подивилася на пейзаж. На жовтого метелика, який сів на коня відпочити. На ганчірку, якою обмотувала руку. Спробувала згадати де саме її взяла. А Лялянівель продовжував собі лежати і допомагати не збирався. А вони ж одружені всього нічого. Що ж буде далі?

— Які дивні речі мені в голову лізуть, — здивувалася дівчина. — Цікаво, чому? Ой, а що, якщо я зараз зустріну інших ельфів і вони подумають, що я щось йому зробила? Ой, як погано. — Дарка нахмурилась, трішки подумала і гаркнула: — А ну, вставай! Ей, Лялька, прокидайся! От здихонь!

І сердито стукнула ельфа кулаком в груди. Не дуже сильно. Не хотілося випадково його добити.

Ельф голосно, зі свистом, вдихнув, Дарка аж сахнулася. Смикнувся, а потім несподівано сів і подивився так, наче не розумів де знаходиться. Дівчині навіть здалося, що зараз він спитає навіщо вона його викрала?

— Оце мене вдарило, — здивовано сказав він, трохи посидівши. — Щоб я іще раз намагався шукати неіснуючі бар’єри.

Обережно похитав головою і спробував знову лягти.

— Ей! — обурилася Дарка і спіймала його за комір. Раптом знову засне як ведмідь, як його потім будити? Раптом вони так по півроку сплять? І ліс їм саме для цього потрібен, засинають і просять родичів підвісити себе на верхівку улюбленого. Точніше, спочатку просять, а потім засинають. — Не смій знову зображати з себе жабу на морозі! Бо я тебе з воза викину, в кущі! І нехай тебе там вовки їдять! І взагалі, що сталося?

— Тут немає вовків, — сказав ельф і акуратно відчепив пальці дівчини від свого коміра. — Мені треба полежати. Коли лежиш, простіше повернути на місце перекручені потоки. А це потрібно робити швидко, поки голова не болить.

— У тебе серце ледь билося!

— Захисний механізм. Якщо отримуєш сильний удар неструктурованою енергією, простіше уповільнити всі реакції, тоді більша частина прокотиться повз, бо ритми не співпадають, зачепитися нема за що.

— Да? — здивувалася Дарка. — А якщо в бою отримаєш? Так і уявляю, хтось приклав ельфа магією і він такий брик і лежить.

— В бою так не буде. В бою захист піднятий і тіло виробляє речовини, які не дають уповільнити…

— Так, почекай, не міняй тему! — веліла дівчина, хоча тему поміняла саме вона. — Що тебе там вдарило і що взагалі сталося?

— Ти мене вдарила, коли я опустився занадто низько, чи далеко? — сказав він з сумнівом. — Механізм самозахисту, хоча зазвичай у людей він спрацьовує пізніше і я нічого поганого робити не хотів, шукав перешкоди.

— Так…

— Мене вдарило, я зовсім не був готовий, ось так і вийшло. А перешкод нема. Ти сама свою магію, схоже, не пускаєш. Можу навіть припустити чому. Або тебе хтось в дитинстві дуже налякав, так, чи інакше. Могло статися щось, що твоя магія відбивалася і результат тебе дуже налякав. Звірі на тебе не нападали, коли ти була зовсім маленька?

— Не знаю, — невпевнено сказала Дарка.

— Або тобі хтось довго і впевнено розповідав, що магія, то зло і ти чомусь повірила. У людей ще й ті дивні казочки є. Про ворожійок, які маленьких дітей поїдають, і насилають різні хвороби. Про красунь, які захотіли могутності, але з кожним її проявом ставали все страшнішими. Про те, що магія приходить з чужого болю, а під нашими деревами кожен рік закопують по п’ятнадцятирічній дівчині. Навіть цікаво де ми стільки дівчат беремо і як вони там всі поміщаються.

Дарка фиркнула, хихикнула і тихо сказала:

— Потрібно у батьків спитати.