Тисячолітні. Відьма має померти - Анастасія Анпілогова

— Мені б пощастило, якби я могла жити з коханою людиною, і повернутись до себе до дому. А ти мене взагалі лякаєш.

«Це було даремно» — зрозуміла Хельга за виразом обличчя хлопця, що ще більше озлобився.

Роберт кинувся до неї. Дівчина шарахнулася. Відіпхнула його і сповзла з ліжка. Хлопець знову зі злістю і прудкістю дикого звіра кинувся за нею.

Двері в кімнату були зачинені. Тікати було нікуди, але Хельга не збиралася так просто здаватися. Як тварина в пастці, загнана в куток, паніка і відчайдушний страх, несподівано надали їй сили.

Роберт спробував підняти спідниці з її сукні, і схопити її руки, але Хельга звивалася і чинила опір.

— Ти, як і всі інші баби, не повинна бути щасливою. Ти маєш мило посміхатися на святкових прийомах, задовольняти свого чоловіка і народжувати дітей. Більше від тебе ніякого толку і бути не може!

Він з розмаху вдарив Хельгу по обличчю, і дівчина відчула, як спалахнула болем розбита права вилиця.

Дівчина спробувала сконцентруватися на магічній енергії на стільки, наскільки це взагалі було можливо у цій ситуації. Вона відчула піхви з магічним мечем на талії. Вихопила його і з розмаху, практично не цілячись вдарила Роберта. Вона зрозуміла, що не потрапила в шию, як хотіла, а потрапила в плече, але зібравши решту зусилля і злості засадила все лезо клинка. На неї бризнула його кров. Хлопець завив від болю і відсахнувся від дівчини, не розуміючи, що сталося.

Захекана Хельга підвелася і відповзла вбік. Вона забилася в кут між ліжком та каміном. Роберт з ножем, що стирчав у плечі, видавав здивовано-злякані крики. І зі страхом поглядав на Хельгу. Вона спочатку подумала, що він витягне цей ніж із плеча і спробує її вбити, але за його поглядом, зрозуміла, що хлопець її боявся і думав, як би звідси ноги забрати живим. Вона втомлено посміхнулася.

— До…ппппоможіть… Стража! — заволав тоненьким дівчачим голоском хлопець.

Він з жахом дістався до дверей, тремтячими руками довго не міг потрапити ключем у замок, стоячи до неї спиною, і постійно оглядаючись.

«Боїться, що я його вб'ю» — з внутрішньою посмішкою подумала Хельга, — «Такий пихатий, і такий боягузливий, якщо дати відсіч». Добре, що він не знав, що магічний клинок був у неї всього один, магічну енергію вона на нього повністю витратила. А фізично сил не було навіть піднятися.

Нарешті Роберт відімкнув двері та випав з дверного отвору на руки охороні.

— Я вмираю... — з награним пафосним придихом сказав він їм.

«Ну, ось, казав, що я весілля боюся. А сам, то першу шлюбну ніч і не витримав.»

Хельга істерично засміялася. Але по її щоках потекли сльози. Сміх, що наринув на неї, поступово перетік в істерику. Дівчина згорнулась в грудочку і закрила обличчя руками. Стражники кинули на неї перелякані погляди, переглянулись і не придумали нічого кращого, ніж просто замкнути її в кімнаті.

Через хвилин двадцять, прийшовши до тями, Хельга зрозуміла, що їй дали спокій і здається майже зовсім про неї забули. Вона чула тиху розмову її охоронців під дверима, але не могла розібрати слова. Напевно, зараз усі рятують Роберта. Хельга сумнівалася, що він помре. Вона навряд чи зачепила якусь життєво важливу частину тіла, хоч і пробила плече наскрізь. Коли ніж витягнуть з тіла, він зникне для людей і знову виявиться у неї в піхвах. Але для відновлення магічної енергії їй потрібен мінімум тиждень. В ідеалі тиждень спокою в затишному, теплому будинку та відпочинку на природі. Але цього в неї, швидше за все, не буде.

«Мене, напевно, стратять». — подумала Хельга, стомлено посміхаючись, вона додала. — «Хоча хто знає?»