Тисячолітні. Відьма має померти - Анастасія Анпілогова

— Так, — хрипким здавленим голосом сказала Хельга.

— Забирайте її. — сказав Роберт охоронцям, і вони, підхопивши дівчину під руки, потягли її у темряву.

Коли дівчину притягли до кімнат, навколо неї одразу ж закружляли служниці. Роберт затримався на кілька секунд.

— Не любиш мене? Не хочеш виконувати свої обов’язки дружини? Я тебе не влаштовую? Тоді може тебе влаштує інший варіант, сьогодні, якщо ти не виконаєш своєї обіцянки, я віддам тебе п'яним стражникам і дозволю їм робити з тобою все, що вони захочуть. А захочуть вони всі від тебе лише одного. А потім скажу, що ти була ініціаторкою того що відбулось. Розведусь з тобою, а ще тебе засудять, за подружню зраду і відьомство.

— Я виконаю обіцянку. — перебила його Хельга.

— Якщо виконаєш. Повернешся ввечері до вежі. Посидиш там, подумаєш. Але ввечері в вежі на тебе чекає інше покарання за моє плече. Не хотіла відчути силу моєї любові, то відчуєш силу моєї ненависті.

Роберт пішов швидкими кроками.

«З вогню та в полум'я». — подумала про свою ситуацію Хельга.

Побита, голодна і замерзла, Хельга була шалено рада зняти цю остогидлу весільну сукню та опинитися в дубовій ванні з гарячою водою з пахучими травами, розібрати зачіску, яка розвалювалася.

Старі синці вже почали жовтіти, а нові навпаки ставали багряно-фіолетовими, але розумний виродок, спеціально бив її по тулубу, не чіпаючи обличчя, щоб під одягом на ній було не видно побоїв.

Служниці дбайливо клопотали навколо Хельги, не ставлячи зайвих питань. Їй принесли сувору смарагдово-зелену сукню. Чорний товстий плащ з хутряною облямівкою. Чорні шкіряні зовні та хутряні в середині рукавички. Одяг був тепліший і практичніший, ніж її весільне вбрання і Хель була цьому дуже рада. Цієї сніжної та холодної зими на вулиці краще було бути тепло вдягненою.

Хельга попросила служниць принести їй омріяний кулон, але вони на відріз відмовилися та одягли на неї обумовлені з Робертом прикраси. Дівчина й не надто сподівалася, що це буде так легко, але треба було хоча б спробувати. Кулон все ще залишався, водночас і близько, і далеко.

Весілля теж пройшло без проблем. Хельга трималась якомога далі від Роберта, але посміхалася не дивлячись на біль у тілі, лише зрідка забуваючись і стаючи похмурою, але Роберт тумаком у тулуб нагадував їй, щоб вона не виходила з ролі.

Знову зібрався величезний натовп гостей. Всі більше дивилися на нареченого і наречену, але іноді кидали погляди й на Роберта з Хельгою. Цікаво співчували вони їй чи заздрили? Чи знали, що відбувалося за стінами Чорної фортеці, коли святкування закінчувалися? Вірили у чутки про те, що Роберт, який стоїть поряд з нею, був монстром чи ні?

Дев’ятнадцятирічна Аліса Фрамська, що стала Алісою Ліфельдорською, господаркою Чорної фортеці та земель маркіза, сяяла від щастя. Вона була дуже схожа на свою старшу сестру Анабель, яка через свою дурість тепер приречена гнити в монастирі до кінця своїх днів. Хтось із гостей шепнув Хельзі, що дівчина стала послушницею і готувалася в майбутньому прийняти чернечий постриг. Хель була впевнена, що не з власної волі. А ось товариська та жива Аліса, здавалась щасливицею. Ще вчора вона була дочкою небагатого барона, у якого так багато дочок, що останнім може ні чоловіка дворянина, ні спадщини не дістанеться. А сьогодні вона дружина багатого маркіза, з купою земель, друга короля. Здавалося, що їй все одно, що Роберту-старшому було в районі сорока. Вона дивилася на нього закоханими очима, ніби кохала його все життя. А може вона була просто гарною актрисою? Може вона любила його гроші та своє майбутнє безбідне життя і начхати їй було скільки кому років аби стрибнути вище, ніж інші та сяяти більше, ніж інші? Та й зовні Роберт-старший не виглядав старим і мав залишок своєї привабливості з молодості. Він теж дивився на свою молоду дружину із самовдоволеною усмішкою. Мабуть, тішився, що вона не така дика й непокірна, як Хельга. Несподівано, Хель зрозуміла, що люди для неї назавжди залишаться загадкою.

Все це весілля за церемоніалом було ідентичне її весіллю з Робертом. Тут правда всі були щасливі та задоволені, на відміну від дівчини. Іноді її серце палила думка про Вранта, якого вона давно не бачила, і лякало майбутнє покарання від її чоловіка, який став її чоловіком лише формально. Як їй захищатись, якщо магічна енергія ще не відновилася достатньою мірою? Якби не закляття це відбувалося швидше. Якби ж то…

Коли вечір добігав кінця, Роберт повернувся до Хельги.

— Відіграла свою роль, як і обіцяла, мабуть, не хочеш бути десертом для варти? Або перед сестрами хотіла покрасуватися, як у тебе все гаразд?

— Я з ними не спілкувалась і їх навіть майже не бачила.

— Вийдеш із зали. Там два стражники. Вони тебе проводять у вежу. А я піду розважатись далі.

Хельга скорилася і пішла за стражниками. Вона була рада, що для неї ця вистава закінчилася. Вона знову опинилася у звичній камері. Урсула була рада поверненню сусідки живою і навіть відносно здоровою. Хельга розповіла дівчині, що вона бачила, і та з цікавістю її слухала.

Коли Хельга засинала, у її голові крутилися думки про Вранта, а на губах грала радісна посмішка. Вона думала що на неї цієї ночі не чекає нічого поганого. Вона навіть не підозрювала, який кошмар наяву може чекати на неї цієї ночі.