Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг - Террі Гудкайнд

— Думаю, ви отримали нашу відповідь, лорд Рал, — сказав генерал Мейфферт. — Ідіть і дістаньте цих гадів.

Вітальні крики підтвердили укладену угоду.

Річард зістрибнув на землю і простягнув Ніккі руку, щоб допомогти їй спуститися. Вона не звернула уваги на простягнуту руку і спустилася сама. Річард повернувся до Кари.

— Що ж, нам пора рухатися. Ми поспішаємо. Послухай, Кара, я хочу, щоб ти знала: я зрозумію, якщо ти захочеш залишитися з… військами.

Кара відповіла йому темним похмурим поглядом і склала руки.

— Ви що, з глузду з'їхали, справді? — Через плече вона подивилася на генерала. — Я ж тобі казала, що ця людина божевільна.

Ти тільки подивися, що мені доводиться виносити!

Генерал Мейфферт кивнув з серйозним виглядом.

— Навіть не знаю, як ти це витримуєш, Кара.

— Доводиться звикати, — довірливо повідомила Кара і провела пальцями по його щоці. Такої посмішки, яка при цьому освітила її обличчя, Річард ще ніколи не бачив. — Бережи себе, генерал.

— Так, мадам. — Він посміхнувся Ніккі, потім вклонився їй. — Все як ви наказали, пані Ніккі.

Подумки Річард вже був далеко.

— Пішли. Давно пора рухатися.

Невеликий загін крокував по облицьованих панелями залах. Попереду йшла Рікка, Кара і Ніккі замикали процесію. На перетині Річард повернув у кам'яний коридор з високою склепінчастою стелею, яка знаходилася на висоті майже в двісті футів. З боків проходу через рівні проміжки піднімалися освітлені лампами колони. Між величезними вікнами височіли масивні зовнішні опори, що підтримували високі стіни. Промені світла падали через високі вікна і маленькі круглі віконця в стелі. Стук їх каблуків, немов удари молотів котився по порожньому залу, повторюваний відлуням.

Плащ Річарда, немов витканий з чистого золота, майорів у нього за спиною, ніби від поривів штормового вітру. Золоті символи на чорній туніці палали вогнем в напівтемряві залів. Коли він перетинав промені світла, срібні пряжки на чоботях і поясі, срібні символи на шкіряних браслетах відбивали промені світла, лезами розсікаючи навколишній морок, немов сповіщаючи про прибуття бойового чародія.

Лють будь-якої Морд-Сіт завжди змушувала кров більшості людей зупинятися в жилах, але холодний гнів на красивому обличчі Кари здавалося, здатний заморозити її назавжди. Пані Смерть, що йшла поряд з Морд-Сіт, виглядала не менш переконливо. Ще в їх першу зустріч Річард відчував оточуючу її магічну ауру, але сьогодні повітря навколо неї просто тріщало від магічної енергії.

Річард минув ніші зі столами й зручними стільцями навколо них. М'які килими, що вистилали їх, манили відпочити в тихому зручному куточку. Річард обходив килими — стукіт підборів по полірованому граніті здавався йому більш правильним в цей момент. Ніхто з його супроводжуючих теж не наступав на м'яку поверхню. Посилені луною звуки кроків створювали враження, що по залах Замку Чарівників рухається армія солдатів.

На ходу Рікка обернулася і вказала праворуч. — Вони тут, лорд Рал.

Не сповільнюючи ходу, Річард завернув за ріг, прямуючи до самого центру величезних двостулкових дверей. За розкритими стулками була видна витончено обставлена бібліотека. Навпроти дверей розташовувалося величезне вікно, розділене важкими дубовими перекладинами на дюжину засклених квадратів. До стелі на тридцять футів у висоту піднімалися книжкові полиці. Уздовж полиць були приставлені драбини, які можна було пересувати уздовж полиць по мідних рейках, щоб забезпечити доступ до кожної полиці. Масивні колони з червоного дерева мерехтіли в променях сонячного світла, проникаючого через високі вікна. Але внизу світла було не надто багато, і щоб розігнати напівтемряву, необхідні були лампи.

Величезний стіл червоного дерева з крученими ніжками, кожна з яких була обхватом більше, ніж рука Річарда, стояв між дверима і вікном. Уздовж кожної стіни піднімалися колони, що підтримували верхні яруси полиць. Дальні кінці кімнати справа і зліва залишалися в тіні.

Енн виглядала здивованою.

— Річард! Що ти тут робиш? Ти повинен бути з нашими військами.

Річард не звернув на неї ніякої уваги, дістаючи затиснуту під ліктем книгу в червоній шкіряній палітурці. Використавши її як мітлу, він скинув зі столу лежать на ньому книги, звільнивши широкий порожній простір полірованого столу перед трьома чарівниками.

Річард кинув книгу в червоному шкіряному палітурці перед ними на стіл. Книга голосно хляпнула і луна цього звуку відгукнулося у величезній кімнаті подібно удару грому.

Золотий напис «Вогняний Ланцюг» замерехтів в напівтемряві.

— Що це? — Тривожно запитав Зедд.

— Доказ, — відповів Річард. — Вірніше, один з доказів. Я ж обіцяв представити їх тобі.

— Це дуже стародавня книга, — пояснив їм Натан. — У ній описана формула для створення того, що називається заклинанням Вогняного Ланцюга.

Зедд підняв на нього горіхові очі. — Що таке Заклинання Вогняного Ланцюга?

— Кінець нашого світу, наскільки ми встигли зрозуміти, — з похмурою впевненістю сказав Річард. — Придумавши його, древні чарівники зробили необережність і створили протиріччя, що порушує Дев'яте Правило. В кінцевому підсумку вони зрозуміли, що якщо одного разу Заклинання Вогняного Ланцюга буде запущено, це призведе до катастрофічних наслідків.

Натан насупився і подивився на Ніккі, очевидно очікуючи від колишньої Сестри більше мудрості і досвіду.

— Про що він говорить?

— Чарівники давнини розробили теорію про те, як змінювати пам'ять за допомогою магії Збитку, роз'єднуючи її на частини, які потім спонтанно відновлюються вже незалежно один від одного. В результаті формується помилкова пам'ять, щоб заповнити порожнечу на місці зруйнованих фрагментів. Вони розробили спосіб, як змусити людину зникнути по відношенню до всіх інших, змушуючи всіх забувати про неї, навіть якщо ви тільки що бачили її прямо перед собою. Буквально в ту ж мить, коли дивитеся на неї.

— Заклинання знищує пам'ять про предмет заклинання. Однак було виявлено, що цей випадок утворює свого роду ланцюгову реакцію, яку неможливо ні передбачити, ні управляти нею. Це нагадує пожежу, яка продовжує горіти, використовуючи в якості палива зв'язок предмета заклинання з іншими людьми, пам'ять яких не була змінена. У кінцевому рахунку