Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг - Террі Гудкайнд

Він мимоволі скрикнув, коли вона відчайдушно ридаючи впала на коліна до його ніг і обняла їх. В одній руці вона тримала щось, і Річард не відразу розгледів, що це було — біле плаття Матері-сповідниці. Сукня Келен.

— О, Річард, прости мене, — зарюмсала вона, задихаючись від ридання. — Пробач за те, що я зробила з тобою. Я так винна, так винна. — Вона продовжувала бурмотіти ці слова знову й знову.

Він нахилився і торкнувся її плеча. — Ніккі, що…

— Я так винна, — кричала вона, хапаючись за його ноги, як засуджена до смерті благає короля зберегти їй життя. — О, добрі духи! Я так завинила перед тобою.

Він намагався прибрати від своїх ніг її руки.

— Ніккі, що з тобою?

Її плечі здригалися від болісних ридань. Вона підняла на нього очі, поки він піднімав її, взявши за руки. Вона була немов поранена, немов мертва.

— О, Річард, мені так шкода. Я ніколи не вірила тобі. Мені так шкода, що я тобі не вірила. Я повинна була допомагати тобі, а замість цього, на кожному кроці заважала, постійно боролася з тобою. Я так винна.

Йому рідко доводилося бачити людей в такому горі.

— Ніккі…

— Будь ласка, — ридала вона, — Будь ласка, Річард, покінчимо з цим прямо зараз.

— Що?

— Я не хочу більше жити. Це занадто боляче. Прошу тебе, скористайся своїм ножем і припини цю муку. Будь ласка. Я так винна. Я поступала гірше, ніж просто не вірила тобі. Я заважала тобі на кожному кроці.

В його руках вона обвисла, як лялька. Вона плакала гірко і безсило.

— Мені так шкода, що я не вірила тобі. Ти у всьому був правий, абсолютно правий. Я винна, але це — моя помилка і тепер все має бути скінчено. Я винна. Я повинна була повірити тобі.

Вона почала вислизати з його рук. Сівши на підлогу поруч з нею, він обійняв її так, як недавно обіймав Джилліан.

— Ніккі, ти була єдиною, хто змусив мене продовжувати пошуки, коли я готовий був все кинути. Ти єдина змусила мене боротися далі.

Руки Ніккі обвилися навколо його шиї, коли він притягнув її ближче. Вона відчувала, що вся горить від горя, немов у лихоманці.

Вона все ридала і продовжувала бурмотіти щось про те, наскільки їй шкода, що вона дуже винна, що повинна була вірити в нього, що тепер надто пізно, що хотіла б тепер разом покінчити з усім і померти.

Річард притиснув її голову до плеча і шепотів, що все буде в порядку. Його обійми м'яко заколисували, шепіт заспокоював, в голосі не було нічого, крім співчуття.

Він згадував свою першу зустріч з Келен і їх ночівлю в притулок-сосні. У ту ніч її ледь не поглинув Підземний Світ, але Річарду вдалося повернути її назад. Келен тоді теж плакала від жаху і горя, він тоді теж обіймав і заспокоював її.

До тієї ночі ніхто ніколи не обіймав її, не втішав.

Тепер він бачив, що Ніккі теж ніхто ніколи не обіймав, коли вона плакала.

Перебуваючи в його обіймах, відчуваючи тепло, якого вона так потребувала, відчуваючи себе в безпеці, як ніколи раніше, вона задрімала. Він відчув таку радість від того, що може дати їй розраду, що він тихо заплакав, поки вона спала в його безпечних обіймах.

Мабуть він теж заснув, бо коли знову розплющив очі, через легкі стінки намету вже проникало бліде світло. Піднявши голову він побачив Ніккі, яка немов дитина, затишно влаштувалася у нього на руках, не бажаючи прокидатися.

Але прокинулася, раптово усвідомивши, де вона знаходиться.

Вона підняла сині стомлені очі.

— Річард, — прошепотіла вона так, що він зрозумів: зараз все почнеться з початку.

Він притиснув кінчики пальців до її губ, не даючи словами вийти на волю.

— У нас дуже багато справ. Розкажи, що ти дізналася, щоб ми могли ними зайнятися.

Вона сунула йому в руки біле плаття.

— Ти мав рацію майже у всьому, навіть якщо не уявляв собі подробиць. Як ти й казав, Сестра Юлія і її подруги мріяли звільнитися від соноходця. Ось вони і вирішили дати тобі безсмертя, оскільки ти високо цінуєш життя. Все інше, що вони робили, як би руйнівні не були їхні дії, мало вторинну важливість. Це дало їм можливість працювати заради звільнення Володаря.

Очі Річарда стали круглими, він уважно слухав.

— Вони знайшли Заклинання Вогняного Ланцюга та використали його, щоб знищити загальну пам'ять про Келен. Це дало їм можливість змусити її вкрасти для них шкатулки Одена. Твій батько там, у підземному світі, повідомив Володареві, що знання, якого вони потребують, зберігається тільки в твоїй пам'яті. Вони також знають, що їм потрібна сповідниця, щоб дізнатися правду. Келен повинна була виконати два завдання: вкрасти шкатулки Одена і допомогти їм отримати знання з Книги Зниклих Тіней.

— Зовсім не пророчі черв'яки, а Заклинання Вогняного Ланцюга відповідальне за те, що відбувається з пророцтвами.

— У Сестер є дві із трьох скриньок Одена, і вони ввели їх в гру. Вони поспішають з двох причин. По-перше, за допомогою скриньок Одена вони хочуть закликати Володаря у світ живих, і по-друге, тому, що шкатулки Одена були створені спеціально, щоб протистояти заклинанню Вогняного Ланцюга.

Річард моргнув.

— Що значить, у них тільки дві скриньки? Я думав, вони використали Келен, щоб вкрасти всі. У Саду Життя зникли всі три шкатулки.

— Коли Келен принесла тільки одну скриньку, вони віддали її Тові, щоб та скоріше відвезла її, а потім відправили Келен назад за двома іншими.

— Відправили назад… — Річард насупився. — Чого ти не договорюєш?

Ніккі