Українська література » Фентезі » Елізіум - Наталя Чибісова

Елізіум - Наталя Чибісова

Читаємо онлайн Елізіум - Наталя Чибісова
розпекло атмосферу до межі. Подумки перечитав документ, подивився на Лізу й запитав:

— Ви готові?

Ліза проковтнула слину.

М’язи напружилися.

Вилиці обкреслилися різкіше.

Погляд сховався за зібрану зусиллям волі байдужість.

Приготувавшись прийняти удар, вимовила:

— Так.

Комендант іще раз глянув на неї:

— Елізабет Маргарет Лайонз, вас передали до рук Інквізиції. Верховний Надзвичайний Трибунал розслідував, розглянув вашу справу й ухвалив вирок. Зачитаю його вам.

Він узяв зі столу папір і гучним голосом почав читати.

Ліза пустила повз вуха колону беззмістовних, закручених фраз про хід слідства й обґрунтування вироку. Вона не збиралася вступати в суперечку або аргументувати свою правоту.

Вона чекала.

Головного.

Нарешті голос став украй безвиразним і комендант зачитав те, що зачитував десятки, а може, й сотні разів:

— Отже, розібравшись із обставинами справи й беручи до уваги все щойно сказане, Високий Трибунал не вважає за можливе далі зберігати Елізабет Маргарет Лайонз життя й засуджує її до найвищої міри покарання, смерті. Він постановляє заарештувати її й передати в розпорядження спеціального відділу Інквізиції, припровадивши до спеціальної установи, де вона перебуватиме до моменту передачі її в руки спеціального співробітника. Він, згідно з вироком, позбавить її життя, у такий спосіб захистивши суспільство від подальшої небезпеки, яку дана особина несе. Ми зберігаємо за нею право впродовж трьох днів спростувати вирок, аргументувавши Високому Трибуналу своє право на збереження життя.

Нарешті комендант поклав папір на стіл і простягнув Лізі документ. Розписавшись у ньому, вона інформувала Трибунал, що її ознайомили з вироком. Відтак поклав перед нею чистий аркуш.

Ліза глянула на нього здивовано.

— Для апеляції, — пояснив він.

Ліза посміхнулася:

— І варто витрачати на це час?

— Мій обов’язок як особи офіційної — запропонувати це, але якщо спитаєте мене як особу приватну, — він дочекався від Лізи кивка на знак згоди, — можу поділитися власними думками.

Підвів її до столика з шахівницею і запросив сісти в одне з розміщених біля нього крісел. Ліза взялася роздивлятися розташування фігур на дошці. Партія перебувала в динаміці. Якби грала, Ліза опинилася б на боці чорних. На дошці — крихка рівновага. Гра майже виходила на нічию. Можливо, чорним і вдалося б поставити супротивникові мат, але їхній ферзь красувався серед захоплених фігур.

Комендант, поспостерігавши за її реакцією, попросив стисло охарактеризувати ситуацію і запропонувати подальшу стратегію. Ліза не замислюючись поділилася своїми міркуваннями:

— Проводитиму пішака у ферзі.

— Якого із них?

Вона вказала на пішака, позиція якого була найвигіднішою для поставленого завдання. Фактично це був єдино можливий варіант.

— Браво! — обличчя коменданта просяяло усмішкою. — Знав, ви виявитеся гідним супротивником. — Він устав і розвернув стіл. — А тепер що робитимете на місці білих?

Ліза спохмурніла. Відповідь була очевидною. Вона підписала капітуляцію:

— Зроблю все, щоб знищити цього пішака.

— От бачите, — він співчутливо знизав плечима, — ще потребуєте цього папірця?

Ліза повернула аркуш. Комендант виглядав втішеним:

— Ви прямолінійна людина. Пробачте. Обмовився. Але називати вас істотою язик не повертається, тому для зручності подеколи обмовлятимусь.

Ліза відповіла вдячним поглядом.

Він мовив:

— Крім того, ви розумні, це було видно ще на слідстві. Правду сказати, наш співробітник трохи хвилювався, боявся — дурниць наробите. Якщо продовжуватимете в тому ж дусі, обіцяю шанобливо ставитися до останнього дня. Скажімо, як до полоненого ворога, воно певною мірою так і є. Визначимо заздалегідь «статус кво». Ви солдат, я також. Кожен грає на своєму боці. Я лише виконую накази. Вам також доведеться їх виконувати, але ніхто не зацікавлений завдавати вам зайвого приниження або болю. Якщо не змусите нас… Це зрозуміло?

Комендант жестом вказав їй повернутись на місце, а сам знову сів за письмовий стіл.

Погляд.

Скам’янілий.

Залізний.

Що пропалює наскрізь.

Лампа в очі.

Що він хоче від неї?

Що їм іще потрібно?

Прес.

Стіна.

Мовчання.

Пауза знову затягнулася.

Нарешті комендант озвався:

— Тепер стосовно правил. Офіційно — ви ув’язнені. Перебуваєте у в’язниці. Прошу не забувати про це. Виконуєте все, що накажуть. Насамперед, низку правил. Ви не повинні намагатися залишити територію цього закладу. Спробуєте втекти — начувайтеся, — тон голосу не змінився, проте Лізина свідомість зачула в словах щось до біса лиховісне. Мимоволі здригнулась.

— Проте, думаю, попереджати зайве. Пересуватися по території можете вільно, головне — не наближайтеся до огорожі. Уночі територія охороняється собаками. Коли вкрай знадобиться подихати вночі повітрям — вийдіть на терасу. Щодня ви зобов’язані відвідувати психоаналітика, що його вам призначили, а також спілкуватися з представником Інквізиції, який провадить вашу справу. Будь-які контакти з зовнішнім світом заборонені. Також — застосування здібностей. Нелюдських. Попереджаю — персонал у нас підготований. Не намагайтеся на них вплинути.

Не витримавши його погляду, опустила очі. Комендант закашлявся, але за мить опанував себе:

— Завдасте комусь шкоди, зокрема спробуєте грубіянити або ображати — вас покарають. Хоча, це я про всяк випадок. Ми тут надивилися різного. Персонал закладу має право звернутися до Трибуналу з проханням про перенесення дня виконання вироку. Таке траплялося неодноразово.

Ліза відчувала, що комендант дивитися на неї, але тепер погляд його став вимогливим, зрозуміла — він хоче бачити її очі. Хоча навіщо йому це? Він і так пречудово відчував ефект, справлений цими його словами.

Відгуки про книгу Елізіум - Наталя Чибісова (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: