Первісна. У вирі пророцтв - Олег Євгенович Авраменко

Ейрін заперечно похитала головою:

— Там усе було складніше. Ішлося зовсім не про кепські манери конкретних сестер… і до речі, одну з них ми зустрічали в Тахріні, це Блодвен вер Дирін. Пам’ятаєш її?

— Так, звичайно. Вона ще розпитувала про майстра Іґана; сказала, що якось зустрічалася з ним. Я й подумати не могла, що це було в Кованхарі. У мене склалося враження, що Блодвен почуває до нього симпатію.

— Так і є. Можна не погоджуватися з поглядами опонента, але поважати його, як особистість. Скажімо, я переконана, що в тій суперечці майстер Іґан був геть неправий. Та це аж ніяк не означає, що моє ставлення до нього змінилося в гірший бік.

Біля Тах Ерахойду вони зустріли Івін вер Шінед у товаристві трьох чаклунок. Двох із них Ейрін уже знала, вони були асистентками на її практичних заняттях, а третю, високу біляву жінку років тридцяти на вигляд, Івін відрекомендувала, як Ґлиніш вер Лейфар із державної скарбниці Тір Мінегану.

Обмінявшись із Ейрін та Фіннелою кількома ввічливими фразами, всі три чаклунки подалися до північного крила палацу, а Івін пішла з дівчатами до південного і через кілька кроків сказала:

— Можливо, Ейрін, тепер ти часто бачитимешся з Ґлиніш. Вона врешті дослухалася до моїх умовлянь і погодилася повернутись до своєї попередньої роботи.

— Асистенткою? — здогадалась Ейрін.

— Так. Ґлиніш одна з наймогутніших чаклунок, що їх я коли-небудь зустрічала. Надзвичайно вправна, просто віртуозна в чарах, ще школяркою творила справжні дива. Тринадцять років тому, відразу після школи, я взяла її до себе. Ми дуже плідно співпрацювали, розробили чимало комбінованих плетив, призначених для спільного застосування у парі відьма-чаклунка. Згодом я пропонувала їй поїхати зі мною в подорож по Абраду, але вона вирішила залишитись на Тір Мінегані й наступні п’ять років вивчала із сестрою Лін артефакти та релікти. А потім трапилося те нещастя з Ґвен… — Івін зітхнула. — Для всіх нас це стало важким ударом.

— То Ґлиніш вер Лейфар до цього причетна? — запитала Фіннела.

— Ні, жодним чином. Релікти відбирала особисто Лін, а Ґлиніш просто була присутня на тому іспиті. Вона й досі дорікає собі за те, що не помітила Ліниної помилки. А що вже казати про саму Лін, яка припустилася такого жахливого недбальства.

Ейрін знала, що після того траґічного іспиту Лін вер Йордес склала з себе повноваження сестри-наставниці й вирушила в одну з морських експедицій, що їх реґулярно споряджало Сестринство. За останніми відомостями, її корабель перебував десь на протилежному боці земної кулі, поблизу великого острова, що аж кишів різними чудовиськами, породженими Ан Нувіном у стародавні часи.

— Отож Ґлиніш вирішила покарати себе, — говорила далі Івін. — Відмовилася від занять наукою й пішла на адміністративну посаду. В своїх листах я переконувала її не робити цього, але вона була непохитна. Мабуть, і зараз не передумала б, якби не заманлива перспектива взяти участь у навчанні відьми з Первісною Іскрою.

— Знову працюватиме з артефактами й реліктами? — припустила Ейрін.

— Та ні, де там. Її жахає сама згадка про них. Повернеться до розробки комбінованих плетив, у неї на це справжній дар. Також допомагатиме мені під час наших занять, а ще самостійно викладатиме тобі теорію передбачень. Ґлиніш має й провидницький хист — хоч і слабкий, але цілком керований, що є великою рідкістю.

— Це дуже добре, — сказала Ейрін. — Бо моє перше заняття з пророцтв було справжнім фіаско. Важко мати справу з провидицями, які самі плутаються в своїх передбаченнях.

— А здебільшого вони такі, — зауважила Івін. — Тому ти мусиш звикати. Але для початку тобі й справді не завадить попрацювати з чаклункою, що вміє контролювати свій провидницький дар… До речі, сьогодні вранці я отримала звістку з Кованхара. Конфлікту довкола Пророцтва про Першу не буде, справу залагоджено.

— І як?

Ситуація з цим пророцтвом (вірніше, з його тлумаченням) хвилювала Ейрін, бо в ньому ж ішлося про неї. Минулого тижня в одному з кованхарських наукових видань було надруковано статтю Шимаса аб Нейвана, і тут-таки тамтешні чаклуни заповзялися звинувачувати відьом у намаганні привласнити чужі досягнення. Причому цього разу їхні претензії були цілком обґрунтовані.

— Професор аб Нейван, — пояснила Івін, — написав до редакції „Філософського вісника“ листа, в якому стверджує, що Ріана витлумачила пророцтво незалежно від нього, але на місяць пізніше, вже після виявлення Первісної. Таким чином, він і сам нічого не втратив, і Ріані дав можливість зберегти обличчя.

— Дуже шляхетно з його боку. Та чи погодиться з цим Ріана? Шайна впевнена, що вона до останку наполягатиме на своїй першості.

— Шайна надто упереджена щодо неї. Насправді ж Ріана не лише амбітна, а й розсудлива, їй вистачило глузду погодитись на роль молодшого співавтора відкриття. Власне, це ж вона вчора ввечері надіслала професорового листа до Кованхара. А сьогодні сестра Їрвен передала його на кафедру пророцтв і яснобачення.

— То професор аб Нейван досі з Ріаною? Вони разом пливуть на Ініс на н-Драйґ?

— Виходить, що так.

— Певно, теж захотів подивитися на драконячі кістки, — озвалась Фіннела.

— Та мабуть, — невпевнено мовила Івін. — А можливо, за цією експедицією криється щось більше. Проста розважальна прогулянка на сім тисяч миль якось не узгоджується з усім тим, що я чула про Шимаса аб Нейвана. До такої подорожі його могло підштовхнути лише щось серйозне, надзвичайно важливе…

Люди на вулиці, ще здаля зачувши стукіт численних підков та вигуки ґвардійців, квапливо відходили на узбіччя, тож просуванню королівського загону нічого не заважало. Ну, хіба що слизька