Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих - Террі Гудкайнд

Йому довелося ще кілька разів відкривати двері і викидати сміття. Було справжньою насолодою бачити, як те, що спочатку було безформним монолітом, поступово перетворюється на грубі фігури. Фігури ще повністю закриті, їх руки ще далеко не вільні, ноги не розставлені, але контури вже почали проступати. Доведеться бути обережним, коли почне свердлити, щоб у фігур не відвалилися руки.

Річард здивувався, побачивши, що у вікно на стелі ллється світло. Він пропрацював всю ніч безперервно, сам того не помітивши.

Відійшовши назад, він оглянув своє творіння, яке вже більш-менш прийняло грубі обриси. Тепер там, де руки, залишилося прибрати зовсім небагато. Річард хотів, щоб руки були вільними, а тіла граціозними. Живими. Те, що він робив для Ордену, не було вільним, воно було назавжди укладеним в камінь, як трупи, навіки застигле і не здатне рухатися.

Від каменя залишилася половина, практично все зайве відішйло. Річарду до смерті хотілося залишитися і продовжити роботу, але він не міг. Знайшовши в кутку брезент, залишений Віктором, Річард накинув його на статую.

Він відкрив двері, і білий пил клубами кинулася назовні. На вулиці серед осколків мармуру сидів Віктор.

— Річард, та ти тут всю ніч простирчав!

— Схоже.

— Ти схожий на доброго духа, — посміхнувся Віктор. — Як іде бій з каменем?

Річард не знайшов що відповісти — тільки сяяв від радості. Віктор гулко зареготав.

— Твоя фізіономія говорить сама за себе. Ти напевно втомився і зголоднів. Давай-но сядь і відпочинь. І пожуй лярд.

Ніккі почула, як Каміль з Наббом радісно заволали, угледівши на вулиці Річарда, і з гучним тупотом помчали йому назустріч. Глянувши у вікно, вона побачила, як вони його торкаються. Ніккі теж була рада, що він прийшов додому так рано.

За останні тижні, з тих пір як Річард отримав завдання виліпити статую для брата Нарева, Ніккі нечасто його бачила. Вона не могла зрозуміти, як Річард витримує цю роботу, яка, як вона знала, суща мука для нього. Не через розмір, а через суть.

Однак Річард здавався абсолютно щасливим. Часто після роботи на будівництві, де творив скульптури в камені як моральні уроки для фасаду палацу, він потім до глибокої ночі трудився над статуєю для палацової площі. Яким би втомленим він не приходив, іноді він годинами крокував по кімнаті. Бували ночі, коли він спав лише пару годин, потім вставав і ще кілька годин працював над статуєю, перш ніж починалися роботи на будівництві. І кілька разів взагалі працював всю ніч безперервно.

Річард здавався одержимим. Ніккі не розуміла, як йому це вдається. Іноді він заскакував додому поїсти і подрімати годинку і знову йшов. Ніккі намагалася змусити його залишитися поспати, але він говорив, що покуту потрібно відпрацювати, інакше вони знову запроторять його за грати. Ніккі побоювалася такої можливості, тому особливо не наполягала. Вже краще нехай втрачає сон, ніж життя.

Річард завжди був сильним і м'язистим, але з приїздом в Старий світ його м'язи стали ще більш рельєфними. Робота вантажника, коли йому доводилося перевертати залізяки, а тепер скульптора, коли потрібно пересувати камені і махати молотом, даром не пройшла. Коли він знімав сорочку, щоб змити кам'яний пил, у Ніккі при його вигляді підгиналися коліна.

Ніккі почула в коридорі кроки і захоплені голоси Каміля і Набби, які сипали запитаннями. Вона не могла розібрати слів, але відмінно впізнавала тембр голосу Річарда, який спокійно відповідав на питання хлопців.

Як би він не втомлювався, як би не був поглинений своєю роботою, він завжди знаходив час поговорити з Камілем і Наббом, і іншими мешканцями будинку. Тепер він напевно направляється на задній двір, щоб вказати молодим людям на огріхи в їх різьбленні по дереву. Вдень хлопці працювали по будинку, прибираючи та ремонтуючи що потрібно. Вони перекопали город і змішали землю з компостом, коли він дозрів. Жінки дуже оцінили, що хлопці позбавили їх від цієї важкої роботи. Хлопці мили, фарбували і лагодили, сподіваючись, що Річард схвалить їх старання, а потім покаже їм що-небудь новеньке. Каміль з Наббом завжди пропонували Ніккі допомогу. Врешті-решт вона ж дружина Річарда.

Річард увійшов до кімнати, коли Ніккі стояла біля столу і кришила в горщик морквину з цибулею. Він плюхнувся на стілець. Річард виглядав дуже втомленим після роботи на будівництві. До того ж він встав ні світ ні зоря, щоб встигнути до основної роботи попрацювати над статуєю.

— Я прийшов поїсти. Мені потрібно повертатися, щоб попрацювати над статуєю.

— Це для завтрашньої печені. Я приготувала просо.

— А більше нічого немає? Ніккі похитала головою.

— Сьогодні мені вистачило грошей тільки на просо.

Річард тільки кивнув.

Незважаючи на втомлений вигляд, в його очах було щось таке, якась внутрішня пристрасть, від якої у неї серце починало відчайдушно калатати. Те незрозуміле, що вона побачила в його погляді в найпершу зустріч, стало ще яскравіше з тієї ночі, коли вона мало не пронизала ножем його серце.

— Завтра буде печене, — сказала вона. Його очі дивилися в простір, вивчаючи щось, видиме лише йому одному. — А це з городу.

Поставивши на стіл дерев'яну миску, вона взяла глиняний горщик і наклала йому повну миску проса. У горщику мало що залишилося, але він потребує їжі більше, ніж вона. Ніккі весь ранок простояла в черзі за просом, а потім весь день вибирала з нього черв'яків. Деякі жінки, не перебираючи, просто варили його до тих пір, поки все не перетворювалося в однорідну масу. Ніккі не бажала годувати Річарда подібним чином.

Стоячи біля столу і шаткуючи морквину, вона все ж в кінці кінців не витримала.

— Річард, я хочу піти на