Танок драконів - Джордж Мартін

— Як зволите,— озвалася королева, беручи його під руку, і пройшла повз вояків Нічної варти, навіть не озирнувшись.

«Оте полум’я в неї на короні тепліше за неї саму».

— Лорде Тайко,— звернувся Джон до браавосянина.— Заждіть хвильку, будь ласка.

Браавосянин завагався.

— Я не лорд, а простий слуга Залізного банку Браавоса.

— Котер Пайк повідомив, що ви прибули у Східну варту з трьома кораблями. Галеасом, галерою і когом.

— Атож, мілорде. В таку пору року перепливати море небезпечно. Один корабель може потонути, а три кораблі допомагають одне одному. В таких питаннях Залізний банк завжди чинить розсудливо.

— Можна з вами до від’їзду переговорити?

— Я до ваших послуг, лорде-командувачу. У Браавосі ми кажемо так: не буде кращого часу, ніж зараз. Це підійде?

— Ще б пак. Може, підемо до мене у світлицю, чи ви б хотіли побувати на Стіні?

Банкір звів погляд на білий безмір на тлі неба.

— Боюся, нагорі страшенно холодно.

— Ще й вітряно. Там швидко вчишся не наближатися до краю. У нас людей звідти здувало. І все одно: Стіна — єдина у своєму роді. Можливо, іншого шансу її побачити у вас уже не буде.

— Без сумніву, на смертному ложі я шкодуватиму про свою обачність, але після довгого дня в сідлі тепла кімната видається мені заманливішою.

— Тоді ходімо у мою світлицю. Шовку, будь ласка, принеси глінтвейну.

У Джонових кімнатах у глибині зброярні було якщо не надто тепло, зате тихо. Вогонь у коминку давно погаснув: Шовк не так пильно за ним стежив, як Стражденний Ед. Мормонтів крук привітав їх криком «Зерна!». Джон повісив на гачок свого плаща.

— Ви приїхали до Станіса, правильно?

— Так, мілорде. Королева Селіза пропонувала відіслати крука у Пущанський Насип, щоб повідомити його світлість, що я чекатиму на нього у Ночефорті. Але питання, яке я маю з ним обговорити, занадто делікатне, щоб довірити його листу.

— Ідеться про борг...— («А що ще це може бути?») — Його власний борг? Чи його брата?

Банкір склав перед собою пальці.

— Я не в праві обговорювати заборгованість лорда Станіса чи її відсутність. Що ж до короля Роберта... ми справді мали приємність допомогти його світлості, коли виникла потреба. Поки Роберт був живий, усе було гаразд. Але нині Залізний трон заморозив усі виплати.

«Невже Ланістери і справді такі дурні?»

— Ви ж не можете очікувати від Станіса виплати братових боргів.

— Це борги Залізного трону,— заявив Тайко,— і їх має виплачувати той, хто на ньому сидить. Оскільки юний король Томен занадто незговірливий, ми вирішили обговорити це питання з королем Станісом. Якщо він доведе, що гідний нашої довіри, ми залюбки забезпечимо йому будь-яку необхідну поміч.

— Поміч,— крикнув крук.— Поміч, поміч, поміч.

Саме так і здогадався Джон, коли дізнався, що Залізний банк відпровадив посла на Стіну.

— За останніми нашими відомостями, його світлість саме був на марші: він прямує у Вічнозим, щоб кинути виклик лордові Болтону і його союзникам. Можете поїхати до нього, але це ризиковано. Ще опинитеся у вогні війни.

— Ми, слуги Залізного банку,— уклонився Тайко,— дивимося у вічі смерті не рідше, ніж ви, слуги Залізного трону.

«То ось кому я служу?» Джон Сноу і сам уже не був певен.

— Я можу забезпечити вас кіньми, харчами, провідниками — усім необхідним, щоб дістатися Пущанського Насипу. Звідти вам доведеться добиратися до Станіса самотужки...— («І цілком можливо, що ви застанете голову Станіса на кілку»).— Але моя допомога має свою ціну.

— Ціну,— кракнув Мормонтів крук.— Ціну, ціну.

— Все завжди має ціну,— посміхнувся браавосянин.— Що потрібно Нічній варті?

— Для початку — ваші кораблі. З командами.

— Всі три? А як я повернуся у Браавос?

— Мені вони потрібні для однієї-єдиної мандрівки.

— Ризикованої, я так розумію. Ви сказали — для початку?

— Ще нам потрібна позика. Достатньо золота, щоб протриматися до весни. Купити харчів і найняти кораблі, які ці харчі нам привезуть.

— До весни? Це неможливо, мілорде,— зітхнув Тайко.

Як там йому говорив Станіс? «Торгуєшся, як карга за тріску, лорде Сноу. Лорд Едард тебе прижив не з якоюсь рибачихою?» Цілком можливо.

Близько години пішло на те, щоб неможливе стало можливим, а ще година — на узгодження всіх умов. Карафа глінтвейну допомогла домовитися щодо найбільш дражливих пунктів. Заки Джон Сноу підписав пергамент, представлений браавосянином, обидва були напівп’яні й незадоволені. Джон вирішив, що це добрий знак.

З трьома браавоськими кораблями флот у Східній варті налічуватиме одинадцять одиниць, включаючи ібенське китобійне судно, яке Котер Пайк реквізував за Джоновим наказом, пентоську торгову галеру, отриману таким самим чином, і три потовчені лісянські бойові кораблі — залишки колишнього флоту Саладора Саана, які осінні шторми прибили назад на північ. Усі три кораблі Саана потребували ремонту, але він уже, мабуть, завершився.

Одинадцять кораблів — це малувато, але якщо довго зволікати, вільний народ у Крутодомі може вже загинути, поки прибуде флот на порятунок. «Зараз або ніколи». Інше питання — чи в такому вже відчаї Кума Кротиця і її люди, щоб довірити своє життя Нічній варті...

Коли Джон вийшов з Тайко Несторисом зі світлиці, надворі вже потемніло. Почався сніг.

— Схоже, перепочинок тривав недовго,— зронив Джон, щільніше горнучись у плащ.

— Вже майже зима. Коли я відпливав з Браавоса, канали приморозило.

— Нещодавно через Браавос подорожувало троє моїх людей — старий мейстер, співець і молодий стюард. Вони супроводжували у Старгород дикунку з дитиною. Навряд чи ви з ними стикалися?

— Боюся, ні, мілорде. Вестеросці щодня проїжджають через Браавос, але здебільшого через Лахмітникову гавань. А кораблі Залізного банку стоять у Фіолетовій гавані. Якщо хочете, можу попитати про них, коли повернуся додому.

— Нема потреби. Зараз вони вже, мабуть, давно у Старгороді.

— Будемо сподіватися. В цю пору року вузьке море дуже небезпечне, а останнім часом надходять неприємні звістки про дивні кораблі навколо Східців.

— Саладор Саан?

— Лісянський пірат? Подейкують, він і справді взявся за старе. А ще через Зламану Косу іде бойовий флот лорда Редвина. Без сумніву, повертається додому. Але ці люди і їхні кораблі нам добре знайомі. Ні, ті вітрильники... мабуть, з країв далі на схід... ходять дивні розмови про драконів.

— Нам би сюди хоч одного. Дракон трохи підігрів