Навіжена зі світу людей - Лариса Лешкевич
До першої години дня вони мали справлятися втрьох. Але третя захворіла і на роботу не вийшла. Довелося спішно переінакшувати план дій.
Альона Віталіївна, якій Інга зателефонувала о пів на дев'яту, трохи розлютилася, але зрозуміла, що дівчатам не впоратися з таким потоком відвідувачів, тож відіслала їм на допомогу досвідчену продавчиню з іншого свого магазину, в якому сьогодні був звичайний торговий день.
Божевілля перших двох годин гонитви за дешевим одягом закінчилося, і подальший напрямок дня визначився абсолютно чітко.
Стирчати безвихідно за касою, приймаючи гроші, роблячи машинальні рухи руками і монотонно посміхаючись – сумнівне задоволення! Але виходу не було. Власниця пообіцяла виплатити премію після розпродажу, тому працювати доводилося на знос.
Потік покупців лився, майже не перестаючи. Не було навіть хвилини, щоб присісти. В Інги заболіла шия, занило зап'ястя на правій руці, закололо в боці. Вона зціпила зуби й подивилася на годинник: обід, звісно ж, пропустила.
Із підсобки, де зберігався товар, виринула Галка. Покосилася на бліду, спітнілу подругу по нещастю, кинулася в заповнений людьми зал, але за кілька хвилин повернулася і схопила Інгу за зап'ястя.
А біля каси на кілька секунд утворилося блаженне затишшя.
– Гадаю, досить... Іди на обід, я тебе підміню... Потім її відпустимо на каву, – І Галка тицьнула пальцем на помічницю, мобілізовану з іншого магазину, яка, вся червона від напруження, гасала між стелажами, намагаючись хоч якось розвісити по місцях розкиданий одяг.
– А де решта? – приречено запитала Інга.
– Скоро з'являться! До початку їхньої зміни ще п'ятнадцять хвилин.
Інга відчула легке запаморочення, провела долонею по лобі і все ж спробувала заперечити:
– Я ще не втомилася... Скоро піду вип'ю кави...
– Послухай, – напівпошепки заговорила Галка, але її перебила покупчиня, штовхаючи до каси візок, навантажений одягом.
– Дівчата, чи не можна швидше! – роздратовано сказала вона, викладаючи одяг на конвеєрну стрічку, – ви не на пляжі прохолоджуєтеся...
А за нею, як на зле, почала знову шикуватися черга.
– Іди, іди! – Галка квапливо підштовхнула Інгу геть, – У тебе законні півгодини... До того ж там цей твій приперся, Сергій... Чекає, поки звільнишся.
– Сергій? – В Інги перехопило подих.
– Він самий! Іди, приділи коханому кілька дорогоцінних хвилин!
І Галка діловито почала хапати одяг, що рухався стрічкою і пищати сканером для зчитування штрих-кодів.
Інга неспішно пройшла залою, підбираючи з підлоги кинуті речі. Її пальці тремтіли, а думки плуталися.
Навіщо колишній прийшов до неї в розпал робочого дня? Вони розлучилися зовсім недавно. Причому, ініціатива йшла саме від нього, від Сергія.
Зустрічалися вони півтора року, і розрив Інга переживала дуже важко: чи то прив'язалася до нього, чи то й справді любила. Але з'ясовувати причини, через які Сергій вирішив порвати з нею, не стала – вважала це нижчим за свою гідність.
І ось тепер він сам з'явився ні з того, ні з сього.
Сховавшись за стелажем, Інга кілька секунд роздивлялася модно одягненого хлопця, з темним, коротко підстриженим волоссям, який стояв біля вітрини.
Вона глибоко зітхнула тричі, обсмикнула футболку і, рішуче вийшовши зі свого укриття, попрямувала до нього.
– Привіт, красуне, – привітався Сергій, як ні в чому не бувало.
– Привіт, – намагаючись говорити байдуже, відповіла Інга і додала: – Тільки в мене немає часу, сам бачиш... Тож кажи швидше, навіщо прийшов...
– Ну ти й кусюча, – засміявся він і одразу ж осікся, наштовхнувшись на її важкий погляд, – Ну добре, добре... Я прийшов поговорити з тобою, крихітко.
– У тебе є десять хвилин...
– Ні, цього недостатньо... ось що, – його голос раптом став солодким наче патока, – мені здається, що ми розлучилися якось надто швидко й буденно...
Інга примружилася, не розуміючи, до чого той хилить.
– Віриш мені? – запитав він обережно.
– Не знаю. Ти завжди підносив мені сюрпризи, але вони не завжди були в радість, – відповіла Інга, намагаючись вгадати його думки.
– Ніяких сюрпризів! – Сергій навіть рукою замахав заперечно, щоб переконати Інгу в чистоті своїх намірів, – Зробимо ось як. Я не хочу відривати тебе від роботи. О котрій ти закінчиш?
– О шостій.
– Чудово. Я зайду за тобою, ми де-небудь повечеряємо і спокійно поговоримо.
– Якщо в ресторан, то я маю переодягнутися...
– У кав’ярню... Тож особливого вбрання не потрібно. Так згодна?
Інга вловила в його голосі легку напругу. Що його турбує?
– Добре, – повільно, наче неохоче відповіла вона, – але врахуй, завтра в мене теж розпродаж, тож я маю потрапити додому раніше й відпочити.
– Урочисто клянуся, що до дев'ятої години особисто супроводжу тебе до ліжка! – промовив Сергій.
