Навіжена зі світу людей - Лариса Лешкевич
– Ні, мила, ні! – прошепотів він, лихорадочно погладжуючи мокру шию віверни, – тримайся... Ще трохи... Десь тут земля. Нам потрібно піднятися вище, піднятися над хмарами, туди, де тихо і спокійно...
У відчайдушному пошуку входу, Адвіан подумав, що Кайтані буде легше рухатися під зірками, над буревієм, ніж летіти, сперечаючись із шаленим вітром і безжальною зливою.
І виверна почула його благання. Вона дохнула вогнем, освітлюючи простір перед собою і стрілою кинулася вгору. Вітер оглушливо засвистів у вухах, з розмаху вдарив принца по обличчю.
Кайтана нестримно здіймалася все вище й вище в безперервному миготінні блискавок, прорізаючи могутнім тілом чорну в'язку пелену хмар, що нависли одна над одною.
І Адвіан уже повірив у те, що їхній політ крізь ураган завершиться благополучно, але в цю мить гостра біляста блискавка, промайнувши над головою, встромилася просто в тіло виверни. Спалах засліпив Адвіана, і він не одразу зрозумів, що сталося.
Кайтана здригнулася, почала втрачати висоту, глухо і люто гарчачи.
Крило, крізь яке пройшла блискавка, мляво повисло.
Адвіан нічого не міг зробити, не міг допомогти ні їй, ні собі. Він ковзав на її спині, намагаючись утриматися. Вітер навколо них свистів, верещав, реготав зловісно, знущально...
Тіло Кайтани здригнулося ще раз, важкі повіки її повільно заплющилися, і вона полетіла вниз, перекидаючись у хмарах.
Потік повітря скинув Адвіана з її спини. Чорна водяна безодня розкрилася назустріч, простягаючи до нього наче руки, пінні хвилі, ловлячи його у свої згубні обійми.
Адвіан почув далекий, глухий сплеск і зрозумів, що це Кайтана впала у воду. За мить він відчув і себе у воді, інстинктивно затримав дихання, а потім перестав що-небудь бачити, чути і відчувати.
І море зімкнулося над ними, а ураган зметнувся з новою, нищівною силою.
Шановні! Книга пишеться швидко, тому у тексті будуть помилки і одруки. Якщо помітите, то вкажіть, я виправлю. Дякую!
