Обурливо гарна, або Ліки Його Високості - Ольга Обська · автор

Сніжану знову замкнули. Лютий як диявол Крайдан вивів кудись із кімнати Деміра, що ледь оклигав, кинувши на ходу:

— Зачекай мене тут, Анабель.

Після чого пролунав металевий брязкіт магічного замку. Хотілося вірити, що Магістр був злий на свого колегу, а не на Сніжану.

Він довго не повертався. Сніжана чекала, сидячи у кріслі. В душу холодним струмком пробирався розпач. Як же страшенно хотілося додому, до рідного світу. Сніжана пропустила залік із загальної хірургії. Тепер професор Черняк їй усі мізки виїсть. Але вона готова слухати його нотації хоч щодня, аби тільки скоріше повернутися. Як же їй встиг остогиднути цей непривітний світ всього за добу. Більшість часу її тримають під замком і завжди сприймають як дівчину легкої поведінки. Хотілося послати їх усіх до біса. Вона навіть уявила, як гордо розпрощається з Магістром і вийде звідси, коли він нарешті з'явиться, щоб відімкнути її.

Але куди вона піде? Іти нікуди. Сніжана підвелася з крісла і наблизилася до вікна. Надворі сутеніло, і починався дощ. Нудний, набридливо одноманітний, не літній — більше схожий на осінній. Такий може лити цілодобово. Подвір'я швидко спорожніло. Вона уявила собі, як виходитиме з таверни в цьому своєму вбранні послушниці, яке швидко промокне, а переодягнутися їй не буде у що. Тому що вбрання послушниці і мамин кулон — це все, що мала Сніжана зараз.

Продати кулон, щоб купити собі нормальний одяг? Їй було б боляче розлучитися з пам'яттю про маму. Та й не знала Сніжана, чи він представляє якусь цінність чи є просто біжутерією. Як і не знала, де його можна продати.

Ні, піти, грюкнувши дверима, у неї не вийде. Все ж таки звернутися по допомогу до Магістра — це найкраще, що вона може зараз зробити.

Він з'явився, коли вже зовсім стемніло. Зайшов не один — із покоївкою.

— Заберіть це, — гидливо кивнув на тацю з фруктами та посудину з вином, які з'явилися тут завдяки Деміру. — Принесіть вечерю на двох.

— Сьогодні у нас пиріг з перепелиним м'ясом та смажені ковбаски з овочами. А на десерт полуниця з вершками, — послужливо усміхаючись, доповіла служниця.

— Підійде.

От чого у Крайдана не відняти — не забуває про їжу. Навіть настрій трохи піднявся.

Вишколена покоївка впоралася з розпорядженням миттєво. Вже за кілька хвилин стіл був сервірований на двох, а пряний аромат пирога поплив по кімнаті, дражнячи і спокушаючи.

Крайдан і Сніжана сіли одне навпроти одного. Він дав їй час насититися. Мовчав і дивився задумливо. Сам ледве торкнувся їжі.

— Де ти навчалася цілительству? — запитав, коли її тарілка спорожніла наполовину.

Де-де? В одному з найкращих медичних вишів країни.

— У досвідчених цілителів, — відповіла ухильно.

Крайдан насупився. Знову не повірив?

— Жоден цілитель не візьметься навчати жінку.

Це тутешні не візьмуться. А професор Черняк, між іншим, не лише навчає, а ще й хлопцям у приклад ставить.

— Навчалася у якомусь забороненому таємному жіночому ордені? — примружився Магістр. — Я чув, що такі ще залишилися на півночі.

— Ні.

Крайдан довго допитливо дивився в її очі.

— Не бреши мені, Анабель. Я ж бачу, що ти особлива. Відчуваю, що з тобою пов'язана якась таємниця. Хочеш допомоги — кажи правду. Я насилу переконав Магістра Деміра нікому не розповідати поки що про тебе і про те, що тут сталося. Адже він теж відчув твою особливість. Але на відміну від мене не такий упевнений, що ти не бажала йому зла.

— Люди рідко бувають вдячними, — повернула Сніжана Крайдану його недавній докір. — Я врятувала Магістру Деміру життя.

— Де гарантія, що перед цим сама не поставила його на межу між життям і смертю? І хоч ніколи не думав, що поставлю жінці подібне запитання, але ти північниця, все може бути, — Крайдан подався вперед, зловив її погляд: — Ти володієш магією?

Та звідки?

— Якби я володіла магією, хіба стала б сидіти під магічним замком у карцері та спокійно чекати ритуалу очищення?

Аргумент спрацював. Мабуть, Магістр повірив. Він знову відкинувся на спинку стільця.

— Тоді що з тобою не так? Розповідай.

Ще годину тому Сніжана вирішила відкритися Магістрові і просити про допомогу. І ось начебто найкращий час для цього, але вона відчувала невпевненість. Як віднесеться цей, по суті, зовсім незнайомий чоловік до її слів? Він казав, що не любить брехні, а чи повірить правді? І якщо не повірить, що зробить?

Вона вдивлялася в його обличчя, намагаючись зрозуміти, чи можна йому довіряти. Тепер його очі не здавались такими втомленими, як завжди. Начебто сьогоднішній насичений бурхливими подіями день не втомив його, а навпаки надав сил. При першій зустрічі їй подумалося, що Крайдану під сорок. Але, мабуть, суворо зсунуті брови робили його старшим. Мабуть, Магістрові не більше тридцяти п'яти. Досить мудрий, звичайно, але ще цілком молодий для імпульсивних вчинків.

— Це довга історія, — про всяк випадок почала Сніжана з розпливчастої фрази.

— Нічого. В нас багато часу. Весь вечір і вся ніч, якщо буде треба. Їхати в дорогу сьогодні вже пізно. Я винайняв для себе сусідню кімнату, але залишуся в цій.

Сніжані заява Крайдана зовсім не сподобалася. Не надто хороша ідея — ночувати в одній кімнаті з молодим чоловіком, особливо у світлі того, що її постійно сприймають як діву для втіх.

— Це для твоєї ж безпеки, — заспокоїв Магістр.

— Те, що ви робите задля моєї безпеки, поки що спрацьовує проти мене, — парирувала Сніжана. — Чомусь ваш магічний замок не захистив.

— Він захистив тебе хоча б від тих панів, які не володіють магією, але виявляли по відношенню до тебе нездорову цікавість, коли ми обідали. Але ти маєш рацію, я не врахував, що деякі маги можуть становити для тебе не меншу небезпеку. Саме тому сьогоднішню ніч я проведу тут.

Залізна логіка.

— А ви не становите для мене небезпеки? — Сніжані не вдалося стримати сарказм.

— Не хвилюйся з цього приводу. Я не маю на думці того, про що ти подумала. Я одружений.