Десяте Правило Чарівника, або Фантом - Террі Гудкайнд

— Я розумію, що ти маєш на увазі.

— Для книг, подібних цим, повинен бути спосіб перевірити копії — щоб утвердитися в істинності.

— Це так, — відповів їй Зедд. — На початку «Книги Зниклих Тіней» говориться: Якщо той, хто володіє шкатулками, не прочитав цих слів сам, а почув їх з вуст іншої людини, в істинності переданого знання він може переконатися лише за допомогою сповідниці.

— Копія стверджує — якщо почув з вуст іншого, — сказав він. — По суті, людина, яка зробила копію, говорить про це. Той, хто читає, фактично не знає, чи читає оригінал. Якщо це не оригінал, і якщо книгу читає той, хто ввів у гру шкатулки, це попередження про необхідність перевірки.

— Келен, — сказала Ніккі.

Кара і Зедд подивилися на неї і по виразу їх облич було ясно, що вони зрозуміли її.

— Зедд, — нарешті запитала Ніккі в новому мовчанні, — Жоден з нас не пам'ятає Келен. Якщо б ми змогли знайти її, і якщо змогли б так чи інакше розібратися з цим заклинанням Вогняного ланцюга, або щось… це не було б способом тут же відновити її в пам'яті?

Пильний погляд Зедда блукав по палаючих лініях форми заклинання над столом.

— Ні.

Ніккі не очікувала такї впевненої відповіді.

— Ти впевнений?

— Упевнений більше того, чим можу. Заклинання руйнує пам'ять. Воно не приховує чи блокує її, воно руйнує. Воно не змушує людей забути, воно просто стирає пам'ять. Людина, на яку була накинута така жахлива мережа, просто стирається з пам'яті.

— Але повинен бути якийсь спосіб, — наполягала Кара, — якесь чарівництво, таке чи інакше, яке відновить пам'ять про неї.

— Відновить що? Чого жоден з нас не може пригадати? Пам'ять — матеріал життя. Магія діє певними способами, так само, як і всі речі, які існують. Магія — це не якесь суперінтеллектуальна свідомість за завісою, яке знає, чого ми хочемо добитися і може виштовхнути всю пам'ять людини — все його життя — з якогось мішка і повернути її тільки тому, що ми побажали цього.

Кара не виглядала переконаною.

— Але не може…

— Подивися на це ось таким чином. Якщо я попхну цю книгу зі столу, то вона впаде на підлогу. Невидима сила тяжіння змушує це статися. Так діє сила тяжіння. Я не можу махнути руками, щоб по моєму бажанню здійснилася команда силі тяжіння зробити мені обід. Те ж саме з магією і пам'яттю. Заклинання Вогняного ланцюга зруйнувало пам'ять про неї. Це не зможе повернутися. Ти не зможеш відновити те, чого там вже немає. Ти просто не можеш цього зробити. Що пішло, то пішло.

Кара опустила руку вниз по її довгій білявій косі.

— Звучить так, що, схоже, у нас суцільні біди.

— Справді, біди, — визнав чарівник.

Ніккі хотіла сказати, що у самого Річарда бід було побільше, але вона не наважувалась вимовити подібну річ вголос. Вона відчувала себе пригніченою за нього через те, з чим він одного разу повинен буде зіткнутися. Але вона не хотіла бути тією, хто вимовить це.

— Тоді, якщо Річард знайде її, — запитала Ніккі ослабших голосом, — що йому потрібно буде зробити?

Зедд, затиснувши руки за спиною, глянув на неї і відвів погляд убік.

— Є інший спосіб підтвердити істинність копії, — сказала Кара.

Обидва, Зедд і Ніккі, насупившись, налаштувалися почути хибне припущення.

— Вам тільки потрібно знайти інші копії, — сказала вона, — і порівняти їх.

Тієї, яка була в пам'яті у Річарда, вже немає. Якщо знайти інші, їх можна буде порівняти. Та, яка буде відрізнятися, і повинна бути єдино вірною копією. Всі чотири інші, які будуть однаковими, будуть помилковими ключами.

Зедд вигнув брову.

— А що якщо люди, які зробили помилкові ключі, уявили, що одного разу одна розумна Морд-Сіт додумається до цього і тому всі копії зробили відмінними одна від одної так, щоб їх не можна було порівняти?

Кара зніяковіла.

— Ох.

Ніккі підняла руки. — Навіть якщо й так, як їх знайти? Я маю на увазі те, що вони були заховані три тисячі років тому!

— Ну, не тільки це, — вимовив Зедд, — Натан говорив, що були підвали і під Палацом Пророків, але це місце було зруйновано. Я знаю це, тому що я сам встановив руйнуюче заклинання. Нічого не залишилося, і навіть якщо так чи інакше якась частина підземелля збереглася, палац був побудований на острові. Після того, як острів був зруйнований, вода затопила б будь-яке підземне сховище, яке не зруйнувалося.

Та книга, що можливо знаходилася там, уже знищена. А якщо вона була там, то це був справжній чи помилковий ключ? А що, якщо, за весь цей час, інші були теж знищені? Залишається питання, як з'ясувати, що та, що в пам'яті у Річарда, і та, яку я знайшов, обидві є єдиними істинними ключами.

Ніккі подивилася в сторону.

— Боюся, вони можуть виявитися помилковими копіями — та, що в пам'яті Річарда і та, яку знайшов ти внизу в підземеллі.

Зедд почав крокувати. — Я не бачу ніякого способу переконатися в цьому.

— Є два шляхи, — сказала вона. — Перший. Правда, не можу заприсягтися. Хоча я тільки почала перекладати «Книгу Життя», але знайшла відомості, що мають відношення до згадки про використання ключа. Говориться, що, якщо людина, який ввела шкатулки в гру, буде не в змозі використати ключ належним чином, шкатулки знищаться разом з тим, хто ввів в їх у гру.

— Використовуй ключ належним чином… — Сказав Зедд в глибокій задумі.

— Як мені здається, що якщо Даркен Рал був би не в змозі використовувати істинний ключ правильно, то в той момент, коли він здійснив свою останню вирішальну дію над скриньками, слідуючи вказівкам Річарда, то разом з ним зруйнувались би і шкатулки Одена. Але, як ми знаємо, шкатулки Одена не зруйнувалися, і