Десяте Правило Чарівника, або Фантом - Террі Гудкайнд
Оскільки я був хлопчиськом, я сильно злякався, увійшовши в те древнє підземелля. Я і так був наляканий, оскільки потрапив туди, намагаючись знайти дорогу назад в Замок. Коли я знайшов підземеллч, я інстинктивно відчув, що це місце не було б заховано, не будь на те серйозних підстав, тому, наскільки це було можливо до цієї пори, я ніколи нікому не розповідав про це. І ще я відчув, наче це місце само дозволило мені увійти, натомість вимагаючи зберегти його таємницю.
Я не тільки поставився до цієї відповідальності серйозно, я відчув себе під захистом цього недослідженого місця. Крім того, там спочивали останки дуже багатьох людей — можливо навіть моїх власних предків. Я знав, що були завжди ті, хто неодмінно скористається такою знахідкою, і я не хотів, щоб це трапилося з цим місцем, яке приховали ті, хто дбайливо намагався зберегти священне місце в спокої.
До цього можна лише додати, що я відчував себе дуже винуватим через те, що порушив спокій цього місця поховання з нікчемної причини — прокрастися назад в замок, щоб, в першу чергу, уникнути неприємностей через те, що пішов без дозволу. Я вислизнув з Замку, щоб піти на ринок в Ейдіндріл і передивитися всі захоплюючі дрібнички, які розпродавалися там. Це заняття було набагато більш захоплююче, ніж нудні заняття, яким я повинен був присвячувати свій час.
Після мого випадкового відкриття, я став обережно задавати завуальовані питання і з'ясував, що навіть старі чарівники, яких я знав, не мали жодного уявлення про це місце під Замком чарівноїика. Через довгий час, я прийшов до висновку — ніхто не підозрював про існування такого місця, не було навіть чуток про нього.
У ті хлоп'ячі роки у мене було багато занять, які займали майже весь мій час. В ті часи в Замку жило ще багато людей, і з моїм навчанням у мене ніколи не з'являлося можливості провести в підземеллі — за весь цей час — більше декількох годин. Я швидко виявив, що багато таких же самих книг були і нагорі в Замку, і так як я був хлопчиськом, я прийшов до висновку, що вважати, що це була важлива знахідка, було неправильно.
Він відсторонено посміхнувся.
— Я уявляв себе великим дослідником, який виявив стародавні скарби. Але цими скарбами, головним чином, виявилися кістки і книги. Була нескінченна кількість старих книг в Замку, по яких я повинен був вчитися, і більшість з них не були такими, які представлялися в захоплюючих душу мріях книгами про складання заклинань, одягненими в обкладинки з бурштином або інкрустовані дорогоцінними каменями книги проклять. Але там не було нічого подібного. Тільки розкришені кістки і такі ж старі книги.
Є зали під залами внизу в підземеллі, заповнені запиленими старими книгами. У мене ніколи не було багато часу, щоб досліджувати ті кімнати. Я не можу навіть висловити припущення про ту кількість книг, що поховані там. Ніколи не було часу, більше ніж окинути поглядом невелику вибірку. Як я сказав, багато з них я бачив у бібліотеках замку, були і такі, які мені не зустрічалися, і в такому молодому віці жодна з них не справила на мене належного враження для того, щоб запам'ятати її, за винятком тих небагатьох, на зразок «Книги інверсії і дуплексів».
Коли я підріс, я закохався в саму чудову жінку, і незабаром вона стала моєю дружиною. Народження дочки відкрило мені новий світ мого життя, і ця дочка виросла, щоб потім стати матір'ю Річарда. Роботи для молодого чарівника в Замку, було завжди більше, ніж годин, відведених дню. Не було ніякої можливості викроїти час, щоб провести його внизу серед старих кісток.
А потім світ був кинутий у жахливу війну з Д'харою. Це був похмурий час жахливої боротьби. Я став Першим Чарівником. Битви були жахливі, наскільки бій сам по собі може таким бути. Я повинен був посилати чоловіків на смерть. Я повинен був дивитися в очі чарівників, молодих і старих, які не будуть оскаржувати рішення йти в битву і я знав це, і говорив їм докладати всіх зусиль, хоча знав, що це не принесе відчутної користі, і вони, ймовірно, помруть від непомірних зусиль. Серцем я відчував, що були речі, які, якщо б я зробив безпосередньо сам, то вони могли б спрацювати, але були й багато інших завдань, які ніхто крім мене зробити не міг.
Час від часу я приходив до висновку, що відповідальність, знання, і дар були моїм прокляттям. Дивитися на всіх невинних людей, які розраховували на мене, як на Першого Чарівника, і знати, що, якщо я зазнаю невдачі, вони помруть, було трохи більше, ніж я міг винести. В цьому відношенні я точно знаю, що доводиться переносити Річарду. Я був на його місці. Я тримав світ на своїх плечах.
Зедд зробив жест, і відвів погляд, повний смутку від предмета під рукою.
— Так чи інакше, з усіма моїми іншими обов'язками, катакомби лежать головним чином забутими. У мене просто не було ніякого часу, щоб вивчити те, що могло знаходитися там. Після моїх хлоп'ячих нетривалих оглядів, в мені зміцнилася думка, що нічого там не знайти більш суттєвого, ніж старі і порівняно незначні книги, що поховані поряд із забутими кістками. Тоді мені здавалося, що було дуже багато інших більш нагальних справ життя і смерті.
Щодо мене, я вважав найважливішим достоїнством підземелля, що воно дозволяло мені потай як увійти, так і вийти з Замку. Той прохід надав нам неоціненну допомогу, коли Сестри Тьми захопили Замок Чарівників.
Повертаючись до тих часів, коли я був молодший, після війни, в якій загинула моя дружина, Рада і я провели запеклу суперечку по скриньках Одена. А потім… Даркен Рал згвалтував мою дочку. Тому я покинув Серединні Землі — з благородною метою —
