Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Террі Гудкайнд

— А ти що, не збираєшся снідати? Залишивши питання без відповіді, вона подивилася йому в очі. — Для сварки потрібно не менше двох осіб, Річард. Ти ж теж весь час сперечаєшся зі мною і злишся на мене. Ти мене ненавидиш, бо вважаєш, ніби тобі через мене довелося надіти цей нашийник. Але справа не в мені, і ти це знаєш. Це Келен змусила тебе одягти його. Через неї ти носиш Рада-Хань. Без неї ти ніколи не надів би його. Ось чому ти ненавидиш мене! Але прошу тебе врахувати, Річард, що на це була не моя воля. Це зробила Келен. Ти повинен злитися на неї, або, якщо ти так їй відданий, як кажеш, ти повинен радіти, що виконуєш її волю. Може бути, роблячи так, вона думала про твоє ж благо. У будь-якому випадку ти не повинен злитися на мене.

Річард проковтнув грудку, що підступила до горла.

Червоний, наче кров, захід в горах. Їй вдалося виявити укриття сторожових постів. Мабуть, часових розставили занадто далеко один від одного, інакше б її засікли. У долині розташувалося наметове містечко. За її оцінками, чисельність війська була не більше п'яти тисяч.

Зліва — вози з припасами і безліч коней. Далі, за табором, відхожі місця. Похідні кухні, що знаходилися між наметами і возами, припинили роботу до ранку. Над командирськими наметами розвівалися яскраві прапори.

Такого порядку у військовому таборі Келен, мабуть, ще ніколи не бачила. У галійців завжди була схильність до порядку.

— Надто вже це красиво для тих, хто йде на смерть, — тихо сказав Чандален. Два брата невесело розсміялися. Мабуть, вони думали так само.

Келен неуважно кивнула. Вранці вони бачили військо, яке переслідували ці люди в долині. Ті не виглядали ні красиво, ні акуратно. Але сторожові пости були розставлені так, що не підійдеш непомітно! І все ж завдяки допомозі Чандалена і двох братів їй вдалося підійти досить близько, оглянути табір і приблизно оцінити чисельність. Там було як мінімум п'ятдесят тисяч.

Келен важко зітхнула.

— Це треба зупинити, сказала вона. — Ходімо вниз. Келен в супроводі Чандалена, Пріндіна і Тоссідіна почали спуск по засніженому схилу. Дістатися до табору виявилося не так-то просто. Через заметілі на перевалі Джара їм довелося на два дні затриматися в притулок-сосні. Притулок-сосни завжди нагадували Келен про Річарда. І, перечікуючи негоду, вона подумки була разом з ним.

Келен була просто в люті, що доводиться втрачати дорогоцінний час на шляху в Ейдіндріл, але ж необхідно зупинити цих людей в долині. Це ж рівносильно самогубству — вступати в бій з військом, яке зруйнувало Ебініс.

Обов'язок Матері-сповідниці — не допустити безглуздої загибелі п'яти тисяч чоловік.

Потрібно діяти терміново — адже бій міг розпочатися вже завтра.

Поява чотирьох незнайомців в білих хутряних накидках стривожила вартових.

Пролунали різкі вигуки, з наметів висипали люди. Воїни оголювали мечі, списники бігли по снігу на поклик командирів. Лучники зайняли свої позиції.

Між прибульцями і командирськими наметами виросла жива стіна.

Келен і її супутники зупинилися — вона попереду, за нею Чандален, Пріндін і Тоссідін зі списами.

З найбільшого намету вибіг чоловік у коричневій шубі, мабуть, головний. Його супроводжували ще двоє. Всі троє пройшли крізь ряди воїнів і попрямували до Келен та її супутників. Коли командир наблизився до неї впритул і зупинився, важко дихаючи після швидкої ходьби, Келен відкинула капюшон.

— Що ще за… — Почав командир, але замовк, здивовано дивлячись на неї. Він і обидва його помічника опустилися на коліна.

І інші воїни опустилися на коліна і схилили голови. Троє її супутників обмінялися здивованими поглядами. Вони ще не бачили, щоб хтось, окрім людей Племені Тіни, вітав Матір-сповідницю. Настала тиша, тільки шумів вітер.

— Встаньте, діти мої, — сказала Келен. Командир, піднявшись з колін, вклонився їй у пояс. Він був задоволений цим візитом.

— Мати-сповідниця, яка честь!

У нього були ясні блакитні очі, каштанове кучеряве волосся, обличчя приємне, навіть, мабуть, красиве, але його вік спантеличив Келен.

— Але ж ти ще хлопчик… — Прошепотіла вона. Сотні таких же юнаків з ясними очима стояли в строю перед нею, не зводячи з неї очей. Келен спалахнула і стиснула кулаки. — Але ви ж всі ще діти! — Повторила вона. Юні воїни мовчали.

Більшості з них на вигляд було років п'ятнадцять-шістнадцять. Командир дещо розгублено оглянув своє воїнство.

— Мати-сповідниця, ми — новобранці, але всі ми — галейські воїни! відповів він.

— Ви занадто молоді! Занадто молоді для війни.

Знову настало незручне мовчання. Командир і обидва його помічника переступали з ноги на ногу. Деякі воїни з цікавістю поглядали на Чандалена, Пріндіна і Тоссідіна. Вони раніше ніколи не бачили таких людей.

Келен схопила командира за рукав, відтягла його в сторону, наказавши всім розійтися по місцях.

Воїни стали вкладати мечі у піхви, лучники — стріли в сагайдаки, а Келен між тим повела їх командира та його помічників на таку відстань, щоб їхня розмова не дійшла до вух підлеглих. Увійшовши в гайок, вона жестом веліла командиру сісти на колоду, і він мовчки послухався. Знову настало мовчання.

Першою його порушила Келен:

— Як твоє ім'я, командир? Він підняв голову.

— Капітан Бредлі Райан, Мати-сповідниця. А це мої помічники — Нолан Слоан і Флін Гобсон.

— Скільки ж хлопчаків у вашому війську, капітан Райан?

Він злегка змінився в обличчі.

— Мати-сповідниця, ми, можливо, молодше тебе, хоч і ненабагато, і ти вільна вважати нас хлопчиськами, але всі ми — воїни. Хороші воїни.

Келен з труднощами стримувала обурення.

— Хороші воїни, кажеш? Якщо ви дійсно такі гарні, то чому мені вдалося непомітно пройти повз ваші сторожові пости? — Він почервонів, але нічого не відповів на це звинувачення. — І чи є у вас, —