Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Террі Гудкайнд
— Це стосується методики навчання. Ти все одно не зрозумієш, та це й не твоя справа.
— Не моя справа? — Обурився Річард. — Ти кажеш, що хочеш одного — допомогти мені, а по суті, я став бранцем — і це не моя справа? На мені нашийник, за допомогою якого ти можеш мучити мене і навіть вбити, і це — не моя справа? Ти кажеш, що я повинен коритися тобі, приймаючи все на віру, а цієї віри в мене чомусь з кожним новим відкриттям стає все менше, і це не моя справа? Ти кажеш, що видіння не мають нічого спільного з дійсністю, і хоча я дізнався, що це не зовсім так, ти продовжуєш твердити, що це не моя справа? — Сестра Верна мовчала, безпристрасно спостерігаючи за ним. — Сестра Верна, ти не відповіси мені на одне питання?
— Якщо зможу, — холодно сказала вона.
Він постарався говорити якомога спокійніше.
— Коли ти вперше побачила мене, ти здивувалася, що я вже дорослий. Ви думали, що я буду молодшим, так?
— Так. Це правда. Ми доставляємо в Палац дітей, відзначених даром, відразу ж, як тільки дізнаємося про їхнє існування за допомогою нашого Хань. Але ти був прихований від нас, і тому ми шукали тебе занадто довго.
— Але ти говорила, що шукала мене півжиття. Якщо ти років двадцять витратила на пошуки, як же ти могла очікувати, що я буду молодшим? Так не могло бути. Або ж ти не знала, коли я народився, і почала шукати мене раніше, ніж у Палаці виявили, що я з'явився на світ.
— Так, так воно і було, — тихо відповіла сестра Верна. — І раніше такого ніколи не траплялося.
— Значить, ти вирушила на пошуки перш, ніж у вас у Палаці стало відомо про народження того, кого ви шукали?
Вона відповіла, ретельно підбираючи слова:
— Ми не знали точно, коли ти повинен народитися, але знали, що ти з'явишся на світ, тому й почали пошуки.
— Але звідки вам стало відомо, що я повинен з'явитися на світ?
— Про тебе йдеться в пророцтві.
Річард кивнув. Йому давно хотілося дізнатися, що означає це пророцтво і чому сестри надають йому такого значення, але зараз йому не хотілося відволікатися.
— Отже, ви знали, що пройде ще багато років, перш ніж ви мене знайдете?
— Так. Час твого народження ми могли встановити лише з точністю до десятиліття.
— А як вибирали сестер для цих пошуків?
— Їх призначила абатиса.
— Значить, у тебе не було вибору?
Сестра Верна напружилася, мов побоюючись пастки, але її віра допомогла їй знайти слова:
— Ми служимо одному Творцеві, тому в мене не було причин заперечувати.
Мета всіх, хто живе в Палаці, — допомагати людям, наділеним даром. Для будь-якої з нас найбільша честь — бути обраною для такої справи.
— Значить, нікому, крім тебе, з тих, кого відправляли на пошуки дітей, не доводилося присвятити цьому стільки років свого життя? — Запитав Річард.
— Ні, — відповіла сестра. — Я не чула, щоб подібна місія займала більше року, хоча й знала, що пошук може тривати десятиліттями.
Річард засяяв від радості.
— Тепер я зрозумів!
— Що ти зрозумів? — З підозрою спитала сестра Верна.
— Я зрозумів, сестра Верна, чому у нас склалися такі стосунки, чому ми постійно сперечаємося, сваримося, загрожуємо один одному. Я зрозумів, чому ти ненавидиш мене.
Вона подивилася на нього в здивуванні й переляку.
— Я зовсім не ненавиджу тебе, Річард.
— Ні, ненавидиш. І я не засуджую тебе за це. Я зрозумів тебе. Через мене тобі довелося залишити Джедіді.
Сестра Верна здригнулась і зблідла.
— Річард! Я не допущу, щоб ти розмовляв зі мною таким…
— Так, ти не любиш мене через це, — перебив він. — Не через те, що тим двом сестрам довелося померти, а через Джедіді. Якби не я, ви були б разом. Тобі довелося розлучитися з коханим і відправитися виконувати це прокляте завдання — шукати мене. І у тебе не було вибору: ти отримала наказ. І втратила коханого, втратила дітей, які могли б у вас народитися. Ось чому ти ненавидиш мене.
Деякий час сестра Верна сиділа нерухомо, не кажучи ні слова.
Нарешті вона сказала:
— Ти правий, Шукач!
— Прости, сестра Верна.
— Не треба просити вибачення, Річард. Ти сам не знаєш, про що говориш. Вона обережно зняла з вогню рожен і поклала м'ясо поряд з коржем. — Треба закінчувати сніданок. Пора в дорогу.
— Гаразд, — кивнув він. — Але прошу тебе врахувати, сестра, що на все це не було моєї волі. Не я з тобою це зробив. Це зробила абатиса. Ти повинна злитися на неї, або, якщо ти так віддана своїй справі і вашому Творцеві, як ти кажеш, ти повинна радіти, що виконуєш Його волю. В тому і в іншому випадку тобі нема за що злитися на мене.
Верна хотіла було заперечити, але нічого не сказала, а потяглася за шкіряним мішком з водою і довго пила.
Потім вона стала глибоко дихати, щоб заспокоїтися. Нарешті вона подивилася на Річарда.
— Скоро ми будемо в Палаці, але перш нам належить пройти землі, де живуть дуже небезпечні люди. У сестер Світла з ними угода, і вони нас пропустять. Тобі доведеться виконати один їх наказ, і якщо ти відмовишся, у нас будуть великі неприємності.
— Що за наказ?
— Убити людину.
— Сестра, я не збираюся… Вона погрозила йому пальцем.
— Не смій більше махати сокирою, Річард. Ти не уявляєш собі наслідки. — Вона встала. — Приготуй коней, ми їдемо.
Річард теж встав.
