Чайна М'євіль. Вокзал на вулиці Відчаю - Чайна М'євілль

В Айзека ворушилися губи, й Кар’учай знову заговорив:

— Вибір, який він украв, — мій.

Айзеку знадобилося кілька абсурдно довгих секунд, щоб зрозуміти слова Кар’учай. Тоді він зойкнув і подивився на неї, уперше помітивши легкий вигин її візерунчастих грудей, які слугували хіба пересічним атрибутом статі. Він силкувався щось сказати, але сам не знав, що відчуває: не було нічого, що він міг би виразити словами.

Айзек пробурмотів якесь жахливо розмите вибачення, спробував втішити.

— Я думав, ти якийсь... суддя серед ґаруд... чи вартовий, чи щось таке, — сказав чоловік.

— У нас цього немає, — відповіла вона.

— Яґ... довбаний ґвалтівник, — прошипів він, і ґаруда цокнула дзьобом.

— Він украв вибір, — сказала вона рівним голосом.

— Він зґвалтував тебе, — сказав Айзек, і Кар’учай відразу ж цокнула знову.

— Він украв мій вибір, — повторила ґаруда. Вона не додавала, зрозумів Айзек, а виправляла його. — Не можна перекладати це на вашу юриспруденцію, Ґрімнеб-ліне, — сказала вона, схоже, роздратована.

Айзек спробував заговорити, та лиш у розпачі похитав головою, дивлячись на гостю — і знову перед очима постав злочин.

— Не можна перекладати на вашу мову, Ґрімнеб-ліне, — повторила Кар’учай. — Припини. Я бачу... все, що написано в законах і моральних принципах вашого міста, про які я читала... в тобі, — голос здавався монотонним. Було важко визначити емоції з модуляції її мовлення.

— Наді мною не вчинили насилля чи наругу, Ґрімнеб-ліне. З мене не познущались і не поглумились. Мене не збезчестили і не зіпсували. Ти б назвав його вчинок зґвалтуванням, а я — ні: мені це ні про що не говорить. Він украв мій вибір, і за це його... засудили. Це був жорстокий вирок... другий за жорстокістю з усіх, що існують... Є багато крадіжок вибору, менш тяжких за ту, що вчинив він... і лише декілька тяжчих... Є й такі, за які судять так само... і багато з них ніяк не подібні на вчинок Яґарека. Деякі з них ви б узагалі не вважали за злочин.

Дії можуть бути різними: злочин полягає... у крадіжці вибору. Ваші судді й закони, які щось сексуалізують чи сакралізують... для яких індивіди за визначенням абстрактні... які не враховують їхню складну матричну природу... де контекст лише відволікає від суті... вони не здатні це зрозуміти.

Не дивися на мене поглядом, яким зазвичай дивляться на жертв. А коли повернеться Яґарек... я прошу, щоб ти дотримувався нашого правосуддя — правосуддя Яґарека — а не вершив власне.

Він украв вибір на другому рівні. Його судили. Зграя проголосувала й ухвалила рішення. На цьому все.

«Справді? — подумав Айзек. — Цього досить? На цьому таки все?»

Кар’учай дивилась, як він сумнівається.

Лін озвалась до Айзека, плещучи в долоні, як незграбне дитя. Чоловік швидко став на коліна й заговорив до неї. Вона почала стривожено говорити до нього знаками, а він почав відповідати, неначе її жести мали сенс, неначе вони справді розмовляли.

Лін заспокоїлась і обняла його, нервово позираючи на Кар’учай своїм вцілілим оком.

— Ти дотримаєшся нашого правосуддя? — тихо запитала Кар’учай.

Айзек швидко на неї поглянув. Він мусив приділити увагу Лін.

— Не знаю, — мовив по хвильці. — Будь ласка...

Він повернувся до Лін, яка вже заснула. Присів, обпершись на неї, й потер голову.

За кілька хвилин мовчання Кар’учай припинила походжати й озвалась до Айзека.

Він здригнувся, неначе забув, що вона була в кімнаті.

— Я піду. Я знову тебе прошу. Будь ласка, не насміхайся над нашим правосуддям. Будь ласка, залиш у силі наш вирок.

Ґаруда відсунула стілець від дверей і вийшла. Кігті на ногах шкрябали стару дерев’яну підлогу, коли вона спускалася сходами.

А Айзек сидів і гладив переливчастий панцир Лін — тепер понівечений заломами й тріщинами — та думав про Яґарека.

«Не перекладай», — попросила Кар’учай, але хіба ж він міг цього не робити?

Він уявляв собі, як крила Кар’учай здригалися від люті, коли Яґарек притиснув її руками. Чи він погрожував їй ножем? Зброєю? Тим сраним батогом?

«Та пішли вони на хрін, — часом думав він, дивлячись на елементи кризового двигуна. — Я не зобов’язаний поважати їхні закони...»

Звільнити в’язнів. Так завжди писали в «Безтямному бродязі».

Але цимекські ґаруди не жили так, як громадяни Нового Кробузона. Там не було суддів, згадав Айзек, не було судів чи каральних фабрик, не було кар’єрів і звалищ, куди направляли б Пороблених, не було вартових і політиків. Покарання не призначали начальники зі шкурним інтересом.

Принаймні так йому сказали. Так він це запам’ятав. «Зграя проголосувала», — лунали слова Кар’учай.

Це справді було так? Це щось змінювало?

У Новому Кробузоні покарання слугувало для чиєїсь вигоди. Хтось мав з нього якийсь зиск. У Цимеку було інакше? Чи це обтяжувало злочин?

Чи гірший ґаруда-ґвалтівник за людину-ґвалтівника?

«Хто я такий, щоб судити?» — раптом розлючено подумав Айзек і кинувся до двигуна, взявся за розрахунки, готовий працювати далі, але тоді знову майнуло в голові — «Хто я такий, щоб судити?» — з раптовою порожньою непевністю, наче в нього з-під ніг вибили землю. Чоловік повільно відклав записи.

Він усе поглядав на стегна Лін. Синці майже зійшли, але спогади про них не згасали. Перед очима виднілися жахливі візерунки, що плямували низ її живота і внутрішній бік стегон.

Лін посунулася, прокинулась, обійняла його й відсахнулася від страху. Айзеку звело зуби від думки, що з нею могли зробити. Він подумав про Кар’учай.

«Це неправильно, — міркував чоловік. — Ти робиш саме те, що вона попросила тебе не робити. Вона сказала, що йдеться не про зґвалтування...»

Проте це було надто важко. Айзек не міг такого зробити. Думаючи про Яґарека, він думав про Кар’учай, а думаючи про неї, він думав про Лін.

«Це все повна дурня», — кінець-кінцем вирішив він.

Якщо він повірить Кар’учай на слово, та не зможе ставити покарання під сумнів. Він не міг дійти висновку — поважати правосуддя ґаруд чи ні: в нього для цього не було жодних підстав, він нічого не знав про обставини. Тож цілком зрозуміло, що логічним, природним рішенням було б дотримуватися тієї стратегії, що й завжди — скептицизму; пам’ятати про те, що Яґарек — його друг. Чи залишив би він друга нездатним літати через те, що він на мить повірив у чужоземне правосуддя?

Він згадав, як Яґарек видирався на Оранжерею,