Небезпека у лісі! - Страгозорый

    Глибоко зітхнув, знову дивлячись на дивне створіння переді мною. Він глибоко дихав, врівноважуючи дихання, бо нарешті зміг наповнювати легені свіжим повітрям майже повністю.

— І як же ти тут опинився? - Запитав я, коли створіння нарешті змогло врівноважити дихання, розуміючи, що відповіді може не бути.

    Якийсь час була тиша. Тільки чулись рідкі колихання листя дерев і тихі вдарив соленої води по берегу. Коли великий «іжак» переросток з неправильними лапами й довгим хвостом нарешті спробував встати з місця, він подивився на мене. Точніше, голова на короткій, майже невидимій шиї повернулась до мене, і з'явилось відчуття, наче хтось почав дивитись на мене.

     Воно почало повільно підходити до мене. Я був правий, коли гадав, що воно переміщається на чотирьох лапах. Коли воно підійшло до мене набагато ближче, я спробував встати. Але перечепившись через якийсь камінь ногою, почав відповзати назад, щоб тримати дистанцію. 

    Схоже, це створінню не дуже сподобалось. Різко зупинившись, воно трохи підняло голову. Рот з гострими іклами трохи відкрився, ніби створіння хотіло ось-ось щось рикнути. Але замість цього біля його роту почав з'являтися малий шар білого кольору, який ніби випромінював трохи синього світла. Цей шар становився все більшим і більшим. Щось мені не подобається це...

    Через декілька секунд шар став досить великим - десь з дві моїх долоні, - і різко полетів прямо на мене. Я спробував якомога швидше втекти з того місця, щоб він не попав по мені, відчуваючи, як серце починає пришвидшуватися. Шар пролетів повз мене лиш у декількох сантиметрах. Коли він був зовсім поряд, я відчував, наче волосся по всьому моєму тілу стає дибом, а серце пропускає декілька ударів, чекаючи, що ж його далі буде. При цьому, навіть коли воно не торкнулось моєї щоки, всеодно стало боляче. Спочатку зовсім трохи, потім сильніше, хоча я був певен, що дивна річ не торкалась мого тіла.

    Коли куля пролетіла повз, я тихо видихнув з полегшенням. Тіло трохи розслабилось. Я озирнувся на декілька секунд, щоб побачити, що тільки-но пролетіло повз мене. Шар різко вдарив по дереву і стався вибух. Дерево майже одразу почало горіти. Вогонь швидко розходився по стовбуру дерева, спепеляючи його. Я вперше бачив, як дерево стає попелом так швидко...

    Я знову подивився на те створіння. Що ж воно таке, раз його атака навіть не торкнувшись мене, змогло завдати болю? Якщо воно створило таке з деревом лиш за декілька секунд, при цьому маючи тільки середній розмір - я певен, створіння може зробити подібні шари набагато більше, якщо знадобиться, - то я уявляю, що воно може зробити з людиною тільки одним таким, навіть самим маленьким...

    Коли створіння знову спробувало зробити подібну кулю, але схоже, на цей раз набагато більшу, я швидко розвернувся спиною й почав бігти так швидко, наскільки могли зараз дозволити мені ноги. Треба швидко повернутися до табору, сказати батькам про створіння. Хай висилають патрулі.

..

..

..

..

..

    Вже в таборі я повідомив про те створіння батькам, які тільки недавно повернулись з полюванням. Ті відреагували досить швидко. Відіслали одразу три патрулі по всьому лісу, наказавши, що якщо люди побачать щось підозріле або навіть помітять те створіння, одні слідкують чи намагається затримати, а інші йдуть та кличуть про допомогу. Я викликався разом з одним з патрулів.

     Повернулись ми тільки вночі. Я був досить втомленим, але був спокійний. Ніяке створіння не перейшло на нашу територію, щоб знищити усіх тут через незрозумілу причину. Коли я ліг спати, батьки ще переговорювались на вулиці про щось. Мабуть, знову гадали, що я усе вигадав, і тільки намарно запропонував відправити одразу декілька патрулів до лісу.

    Мені навіть здалось, що вони у чомусь мене підозрюють. Бо по їх словам досить часто я почав «брехати». Вони навіть не спробували переконатись, коли я запропонував патрулям перейти двоножачу дорогу й подивитись дивне створіння вже там, вирішивши, що можливо це буде й на краще, навіть якщо ми знайдемо те каміння.

    Теж мені, батьки...

..

..

..

..

..

    Зранку, коли я прийшов до Лурга на ще один, вже третій урок, чоловік сидів і дивився кудись у далечінь, думаючи про щось. Мені навіть спочатку здалось, що радник намагався поглядом знайти те створіння, але коли я підійшов до нього трохи ближче, він нарешті перевів погляд на мене. А я вже гадав, що він мене не помітить...

— Що ж, я обіцяв тебе вже сьогодні вчити якимось прийомам, тоді давай почнемо. - Мовив чоловік, вставли з поваленого дерева.

    Я трохи посміхнувся. Нарешті. З цього й треба було починати ще з самого початку.

— Для початку почнемо вчити захист, потім потихеньку перейдемо до якихось атак, ще через час почнемо об'єднувати - ти будеш вміти одночасно і захищати себе або когось і атакувати. А потім вже все інше. - Швидко пояснив свій план мого навчання Лург.

    А це вже цікаво. Мені було трохи цікаво знати те, що він мав під «все інше». Може, він навчить мене, як керувати своїми силами? Та ні, він не знає про них нічого так само, як і про амфігорів. Можливо, за порадою у цьому виді тренувань треба буде звернутися до Драконозорого. Він знає про них багато, бо при ньому вони були, так що, можливо, він бачив, як амфігори тренувались, і щось підкаже мені.

— Як ти знаєш, по наших тілах тече енергія, яку неможливо побачити, але які можливо відчути. Спробуй зараз це зробити. Сядь зручно й глибоко вдихаючи, уявляй, що по твоєму тілу павутиння з енергії.

    Я зробив так, як просив чоловік, про всяк випадок закривши очі. Не знаю, скільки пройшло, але енергію все-таки відчути я зміг. Звісно, не так сильно, як, мабуть, треба було, але гадаю, цього поки що достатньо для першого разу. Повідомивши про це чоловікові й намагаючись при цьому не втратити відчуття тієї невидимої енергії, яка текла по тілу з кожним вдохом до голови і з кожним видихом до ніг, я почув від Лурга нову настанову: