Руда магія і повна торба пригод - Ляна Аракелян
– Скажіть, пані Грехем, а ми теж коли-небудь так зможемо? – запитала Кхибра. – Я ніколи нічого подібного не бачила.
– Зможете. Тільки для цього потрібно мати магічний запас. Я вам сьогодні показала лише маленьку частину того, що ви всі зможете робити. А це – ази навіть не кулінарної магії.
– Ух! – тільки й міг сказати Вальдек.
І ми розсміялися.
А після пари нам усім дісталося по великому шматку пирога. Тісто з хрусткою скоринкою виявилося тонким і смачним. А начинка – пікантною. Запивали – теплим молоком. І хіба що не муркотіли від задоволення. Обід відпадав сам по собі.
Потім ми з хлопцями пішли до теплиці. Ґрунт був підготовлений: прогрітий і трохи вологий. Насіння – купили. Тож кожен посіяв у свій ящик зелень. Я вибрала кріп, лимонний базилік, чебрець, тархун, коріандр і материнку. Окремо посіяла кореневу селеру і ріпку-м’ятку – особливий вид ріпи, що пахне м’ятою. Вставила табличку зі своїми ініціалами та пішла мити руки.
Біля їдальні стояв схвильований Герман. Побачивши мене, погрозив пальцем.
– Куди зникла ваша група? Я бігаю по всій академії, шукаю...
Я дістала з сумки шматочок пирога пані Ліонелли й простягнула йому.
– Пригощайся. Пані Грехем показувала нам дива кулінарної магії. Хоч вона стверджує, що те, що вона витворяла, зовсім не кулінарна магія.
Він відкусив одразу пів пирога і заплющив очі.
– Напевно, я оселюся на вашому факультеті, – з набитим ротом промовив Герман.
– Займи чергу за Лікраніелем. Той теж погрожував у нас харчуватися.
– За вухатим ніде не встигнеш! То всі цукерки зжере, то попереду дракона лізе на чужі факультети.
– За вухатого можна й вихопити, – пролунав за моєю спиною голос ельфа.
Він в одну мить вихопив у Германа половину пирога й одразу ж заштовхав увесь до рота.
– Нахаба!
Ельф жував із таким апетитом, ніби щойно не пообідав.
– Як я міг таке пропустити?
– Гаразд, – зітхнула я, – нам час на пари. Увечері приходьте до нас.
– А пироги будуть? – запитав ельф, витираючи рот хусткою.
– Після цукерок, які ти всі вчора зжер.
– Але я ж тобі три штуки залишив!
– Я поділилася з Кхиброю і Герою.
– Гаразд, запитаю в Тана, можливо, у нього залишилися.
– Як ти почуваєшся? – Герман узяв мене за руку і подивився на зап’ястя, де залишився тонкий шрам від браслета.
– Порівняно з учорашнім вечором – чудово.
Гера потер пальцем шрам.
– Не болить?
Я похитала головою – ні.
На парі у пані Лайс мені влетіло.
– Адептка Морошкіна, чому вчора ніхто не здогадався запросити мене?
Чутки про моє вчорашнє прокляття розлетілися по всій академії.
– Адептка-цілителька припустила сліди некромагії.
– Тобто, точного визначення не було?
– Ні.
– Як це сталося?
Я мовчала.
– Зрозуміло. Якщо подібне трапиться за стінами академії, ви теж мовчатимете?
– Ні.
– Що вам заважає назвати причину?
– Вік.
Її брови повільно поповзли на лоба.
– Потрудіться пояснити.
– Ми дорослі люди. Розберемося самостійно.
– Усі адепти академії перебувають під опікою Його Величності Еріка Другого. І ми за кожного з вас несемо особисту відповідальність перед королем. Будете продовжувати мовчати?
– Так.
– Іншого я й не очікувала. Сідайте. Домашнє завдання всі виконали?
Багато хто закивав. Ми з Кхиброю сиділи, опустивши голови.
– Адептка Юрз, продемонструйте, будь ласка, блок-шепіт.
Кхибра здригнулася, але вийшла на середину аудиторії. Вона повільно з’єднала пальці обох рук у замок і щось прошепотіла. Повітря здригнулося.
– Чудово, адептка Юрз. Можете сісти на місце. Хтось ще хоче спробувати? Адептка Морошкіна?
– Я не готова, – чесно зізналася я.
– Одиниця. На наступному занятті ви продемонструєте нам два заклинання. А тепер запишіть тему сьогоднішнього заняття: любовні прокляття та їхні наслідки.
Гаразд, одиниця теж оцінка. Причому, найперша. Виправлю. А ось за Кхибру я була дуже рада. Та й сама вона світилася від щастя.
Увечері ми смажили пиріжки з беконом і печеною бруквою. Солодкувата бруква з солоним беконом і меленим перцем – якраз те, що потрібно. Гора пиріжків розтанула за десять хвилин. Плюс, поки ми смажили, пригостилися ще кілька адептів із нашого поверху. У Ліка від насолоди тремтіли кінчики вух.