Десяте Правило Чарівника, або Фантом - Террі Гудкайнд
Він був там, тоді. Він планував це зробити. Але іноді, вона відчувала, що він говорить і про щось ще. Це було більше, ніж його слова, більше, ніж він мав на увазі. Щось таємне. Джеган сказав щось таке, що змусило її подумати, що він говорив про її життя до Сестер, до того, як вона забула, ким є. Келен була розгнівана, думаючи, як він підглядав за нею очима Сестер, але при думці, що він бачив її раніше, в тому житті, яке вона не пам'ятає, вона впала в замішання.
Він різко навалився на неї.
— Ти уявити не можеш, як довго я чекав, щоб зробити це з тобою.
Її дихання і серцебиття тільки-тільки встигли заспокоїтися. А зараз все відбулося занадто швидко. Серце знову важко застукотіло в грудях. Вона хотіла уповільнити Джегана, щоб отримати час обміркувати, як запобігти його діям. Від відчуття на собі його тіла, свідомість Келен, все ж, спорожніла. Вона не могла зрозуміти, як зупинити Джегана. Могла лише зосередитися на тому, як сильно не хотіла, щоб він це робив.
Вона згадала про дану собі обіцянку. Вона краще його і повинна діяти відповідно. Келен промовчала. Вона втупилася повз нього, в стелю, освітлену м'яким світлом масляних ламп.
— Ти уявити не можеш, як сильно я хотів зробити це з тобою, — в голосі імператора несподівано пролунала погроза. — Ти не уявляєш, що тебе чекає.
Вона перевела погляд і подивилася в кошмарні очі.
— Ні, не уявляю. Просто роби свою справу, і визволь мене від порожньої балаканини. Мені нема про що з тобою розмовляти.
Вона знову відвела погляд. Келен хотіла показати йому свою байдужість. Вона дозволила свідомості блукати десь далеко. Це було не просто, враховуючи ту обставину, що Джеган навалився на неї. Але вона доклала всіх зусиль, щоб ігнорувати його, думаючи про інше. Вона не збиралася дарувати йому задоволення від боротьби, яку програє. Вона думала про гру Джа-Ла, не тому, що хотіла, а тому, що це було свіже в пам'яті і було легко пригадати всі подробиці.
Джеган різко підхопив її ноги під колінами і задер майже до самих грудей. Це ускладнило дихання. Вивернуті таким чином ноги, віддалися болем з суглобах і зв'язках. Але вона придушила крик і постаралася не звертати уваги на спосіб, яким він намагається контролювати її, щоб приборкати, коли опанує нею.
— Якби він знав… це вбило б його.
Очі Келен звернулися на нього. Вона ледве могла зітхнути під величезною вагою.
— Про кого ти говориш?
Вона подумала, може це її батько, якого вонане пам'ятає? Можливо, її батько був командиром армії, і від нього вона навчилася боротися ножем. Вона не могла уявити, про кого ще міг говорити імператор.
Вона хотіла сказати ще щось уїдливе, але подумала, що краще байдуже промовчати.
Рот Джегана знаходився біля її вуха. Груба щетина боляче дряпала щоку і шию. Його дихання було частим і нерівним. Він втратив хіть, якій був готовий дати вихід.
— Якби тільки ти знав… це вбило б тебе, — промовив він, явно дуже задоволений цією думкою.
Ще більше спантеличена, вона залишалася тихою. Тривога наростала: що він може мати на увазі?
Вона подумала, що Джеган відновить свою явно розпусну потребу, але він залишався спокійним, утримуючи її розсунуті ноги в колишньому положенні. Джеган дивився на неї. Все його волохате тіло давило на неї, на межі його бажання. Під його вагою, Келен ледве могла дихати, але знала, що будь-яке заперечення було б зустрінуте з байдужістю до її незручностей.
У певному сенсі, вона бажала, щоб він поквапився і покінчив з цим. Очікування зводило її з розуму. Вона хотіла закричати, але не дозволила собі це зробити. Вона не могла втриматися від страху, який біль він заподіє, як довго це триватиме — і не тільки сьогодні вночі, але й наступні. Але його вага бика вдавлювала її в ліжко; вона здригалася від очікування жахливого.
— Ні, — сказав він собі. — Ні, це не те, чого я хочу.
Келен була збита з пантелику. Вона не була впевнена, що вірно розчула. Він відпустив її ноги, дозволяючи їм опуститися на ліжко, коли він розтиснув долоні. Вона не хотіла, щоб він лежав між її ногами, щоб можна було їх зрушити разом.
— Ні, — повторив він. — Тільки не так. Ти не хочеш цього, і це було б обтяжливо. Тобі б це не сподобалося, але не більше того. Хочу, щоб ти знала, хто ти, коли я зроблю це. Хочу, щоб ти знала, що я про тебе думаю, коли зроблю це. Бажаю, щоб ти ненавиділа це більше, ніж що-небудь ще в житті. Хочу бути тим, хто зробить це для вас обох. Коли я залишу своє сім'я в тобі, я посію пам'ять про те, що це для тебе означає. Я хочу, щоб ці спогади відвідували тебе, скільки б ти ще не прожила, відвідували і його кожного разу, коли він на тебе подивиться. Хочу, щоб він навчився ненавидіти тебе за це, ненавидіти те, якою ти станеш перед ним. Ненавидіти твою дитину, яку я подарую тобі.
Щоб зробити це, для початку, ти повинна знати, хто ти. Якщо я зроблю це зараз, це буде занадто незначно, зіпсує гостре страждання, яке могло спіткати тебе, якби ти знала хто ти, в той момент, коли це трапиться.
— Ну так скажи мені, — відповіла Келен, майже готова винести насильство, щоб все дізнатися.
Він повільно, підступно посміхнувся.
— Якщо я скажу, це буде не по-справжньому. Слова будуть порожні без розуміння, без емоцій. Ти повинна знати. Ти повинна згадати, хто ти, повинна знати все, лише тоді це буде справжнім насильством… І я бачу, що це буде найгіршим насильством, яке ти випробуєш. Він буде бачити твою дитину, як нагадування, як монстра.
Дивлячись на Келен, він повільно похитав головою,
