Знову нема світла? - Оля

До нас підсіли Вільям та Едгард та почали знайомитися.

-Едгард Сміт, брат Аманди.

-рада знайомству, Клара Емір.

-княгиня перевертнів, радий знайомству.

-Вільям Деспенсер, друг королівської сім'ї.

-рада знайомству.

Вони потиснули руки та я побачила як усмішка з лиця Аманди спала на кілька секунд, невже вона ревнує?

-ви вже чули про вечірку ввечері?

-ще поки ні.

-студенти влаштовують вечірку. Вона наполовину легальна можна сказати. Вони домовилися з викладачами, тому їм дозволили тільки при декількох умовах.

-і які ж це умови?

Запитала я, адже любила вечірки, ще студенткою в своєму світі ми полюбляли влаштувати вечірку в гуртожитку, а потім відгрібати по повній за неї, причому ніхто не здавав того хто влаштував і хто там був. Наш курс був досить дружним. Вечірки ми також влаштовували в школі в 10, 11 класі, коли батьки одного з наших однокласників їхали кудись, а ми всі завалюватися до нього додому та включали музику. Любили ми також просто посидіти з дівчатами у когось вдома, або погуляти на концертах. Від спогадів про друзів, наші посиденьки мені стало водночас тепло та погано на душі, як же ш я хочу додому, до батьків, друзів, хочу звичайного життя, вчитися на медика, потім на канікулах їздити до батьків. Я скучила за звичайним життям, але чи повернуся я в своє звичайне життя.

-не має бути гучної музики після 23. До 2 години ночі всі мають бути по кімнатах, але я не думаю, що всі будуть цього дотримуватися. Завтра ми маємо вже бути на заняттях.

-непогані умови.

-Даніелла, це до речі Агата допомогла нам.

-але як так? Викладач нам настільки допоміг?

-вона сама тільки нещодавно була студенткою цієї академії, тому вона чудово розуміє нас і буде на вечірці як викладач, який буде дивитися за нами, але робити вона це не буде, а відпочине перед важким навчальним роком.

-бачу, що мені пощастило.

Тим часом ми доїли та пішли з їдальні.

-мені потрібно піти, ще багато справ.

-добре, а ми підемо посидимо в альтанці.

Сказала Клара та ми пішли до альтанки вже без неї

-ми нічого не можемо знайти. Минуло вже два тижні як я в цьому світі, а діло не зрушилося з мертвої точки, а тим часом в моєму світі пройшло вже більше 3 місяців з того моменту як я пропала.

-ми знайдемо спосіб, що там по щоденнику?

-Едгард, там нічого нема. Я перечитала все, ні одної зачіпки, таке відчуття, що це не її щоденник.

-це неможливо, її почерк ніхто не міг повторити, як не пробував.

-ну тоді, можливо, це щоденник для відводу ока? Можливо, він несправжній? Точніше вона писала туди неправду, щоб про це не дізнався імператор. Як думаєте?

-тоді якщо ти права, а я в цьому більш ніж впевнений то її справжній щоденник або захований десь.

-або він у її нащадків.

Закінчила я за хлопця.

-я думаю наша допомога їм не сильно потрібна.

-ти правий, Вільям. У них повна ідилія.

-я взагалі-то все чую.

-нас накрили, Вільям, біжимо.

-Аманда, дуже смішно, давай до справи.

-добре, вибачте ваше величносте, що вже і пожартувати не можна?

-ти не змінюєшся.

-давайте продовжимо.

Втрутилася я в розмову та всі стали серйозними та почали думати про справу з щоденником Ольги Колиги.

-а якщо цей щоденник десь в академії, або там де вона померла?

-можливо, Аманда.

-щоденник може бути в будь-якому місці, як нам дізнатися де він?

-незнаю, Вільям, для мене це загадка.

-Даніелла, тепер це і наша загадка, тому спробуємо її розгадати.

-нам потрібно дізнатися де померла та де перебувала ця Ольга за все своє життя, тому роботи багато.

-не забувайте про академію, також нам потрібно дізнатися де вона жила в академії.

-це я вже дізналася, Аманда, нам дуже пощастило.

-як ти вже дізналася? Як змогла роздобути цю інформацію?

-в її несправжньому щоденнику було написано номер кімнати, це наша кімната.

-яке щастя, як нам пощастило.

Діалог ми вели виключно з Амандою. Хлопці поки притихли.

-це точно, але не забувай. Ми маємо обшукати всю кімнату, але тоді коли в кімнаті не буде Клари.

-так, треба якось спровадити її і надовго, але як?

Аманда задумалася, а я послідувала її прикладу.

-про що думаєте?

-Клара, та нічого, просто говоримо.

-ну і добре, скоро вечеря. Ви просиділи тут до заходу сонця.

-ми й не помітили, заговорилися.

-тоді підемо на вечерю, а потім на вечірку.

Запропонувала Аманда.

-чудова ідея.

-тоді вирішили.

-пішли, а після їдальні розійдемося по кімнатах, а потім зустрінемося на вечірці.

-домовилися.

Після вечері ми пішли в кімнату та почали збиратися.

-як вам ця сукня?

-чудово, Кларо, покажи, що ще є? Можливо, буде щось краще.

Дівчина витягнула всі свої сукні та ми почали роздивлятися.

-думаю ця найкраща.

Я вказала на світло синю сукню, яка була прилягаючою, але дуже красивою та в ній не було нічого зайвого.

-я теж так вважаю.

Підтвердила мої слова Аманда.

-тоді одягну це, а ви що одягнете?

Аманда витягнула схожу сукню тільки рожевого кольору.

-ого, вони практично однакові.

-Даніелла, у мене є ще дещо для тебе.

-що саме?

Аманда відкрила шкаф та витягла з нього пурпурну сукню.

-Амандо, ти жартуєш?

-ні, це тобі. Вона нова. Я хотіла подарувати її тобі ще в палаці, але всі так заметушилися з цими зборами, тому я не встигла.

-Амандо, я не можу прийняти її.

-можеш, я не хочу чути відмов.

-знаєш, мені тричі казати не треба. Я з першого скажу, що не прийму, але з другого заберу подарунок, сукню так точно.

-іди приміряй, хочу подивитися, що я купила тобі.

-добре.

Я зайшла в ванну кімнату та приміряла сукню. Я була вражена красою цієї сукні та вперше за довгий час захотіла носити сукні. Вона була пурпурного кольору та з досить великим декольте, що мені сподобалося.