Знову нема світла? - Оля

-і що їм не спиться? Сонце тільки встало, а вони вже всі на ногах, та й ще й метушаться, чого б це?

Я швидко одягнулася, причесалася та вийшла на коридор. Там я зловила одну дівчину та вирішила в неї запитати.

-що за метушня? Чому всі так бігають?

-ви що незнаєте? Всі готуються, сьогодні головні збори до академії.

-знаю, через це така метушня?

-звичайно, раз ви вже встали то я накажу, щоб ваші речі теж почали збирати, будуть якісь побажання?

-книги теж запакуйте.

-але ж там стільки томів.

-мені потрібні всі, будь ласка, запакуйте всі.

-так, звичайно. Вас чекають в альтанці.

-добре, дякую.

Я вийшла з кімнати та пішла до альтанки. Я дійшла до неї та побачила там Томаса. Я хотіла було розвернутися та піти доки мене не помітили, та було вже пізно. Хлопець почав бігти до мене.

-божа кара, за що мені це все, або хто у них тут орудує. До біса, неважливо в що вони вірять.

Прошепотіла я та до мене підійшов хлопець.

Мені треба позбутися його, але як?

-як твої справи?

-добре.

-ти вже зібралася?

-практично.

А ось і рятівна соломинка.

-вибачте, та мені потрібно йти проконтролювати, ще не дай Боже щось наплутають.

-не хвилюйся. Служниці впораються і без тебе.

-я повірю вам.

-не хочеш прогулятися?

-хочу, ви не проти піти на конюшні?

-хочеш покататися верхи?

-так.

-ну тоді пішли.

Мені здалося, що ми йшли цілу вічність та я ледь дочекалася моменту коли ми дійшли до конюшень. Я швидко попросила коня та ледь дочекалася коли його привели. Я застрибнула на коня та поїхала. Я максимально пробувала залишити цю неприємну компанію принца, та мені не сильно вдавалося, як тут я побачила, що Едгард та Вільям підійшли до конюшні та скоріше за все просили коней у конюха. Я швидко зупинила коня та зіскочила з нього.

-яка я щаслива вас бачити.

Сказала я з усмішкою.

-Вільям, я чую те саме що і ти?

-і навіть твій жахливий характер.

-вчасно ми прийшли.

-вперше бачу її такою.

Сказав Едгард.

-і не кажи.

-не те слово. Спасіть мене, я руки цілувати буду.

-о, ну якщо руки то добре, так і бути допоможу тобі.

Тим часом молодший принц стояв в стороні та дивився на нашу компанію. Едгарду привели коня та він швидко заскочив на нього.

-ну що, будем рятувати тебе. Застрибуй.

Я послухала те що сказав мені хлопець та застрибнула на коня. Він підійшов до мене та ми пішли разом обговорюючи те що сталося.

-і що ж ти тут робиш, якщо брат тобі так не подобається?

-мені сказали, що на мене чекають в альтанці, ось я і подумала, що це ви, тому пішла, а тут твій брат. Жахливий тип, як реп'ях, не можна відчепити.

-впізнаю свого брата, ну що ж, досить балачок, треба ж і побігати.

Хлопець двічі вдарив коня п'ятками, а я не забарилася, зробила теж саме та наздогнала хлопця.

-ти казав, що я знову витворю проблеми, а ти її вирішиш, ну ось і вони.

-натякаєш на мого брата?

-ні, говорю прямо. Він моя проблема, наразі, ти моє вирішення.

-прямолінійна, але не завжди прямолінійність хороша риса.

-яка є.

Ми пробігли так ще пару кругів та відали коней конюху.

Томас все так само стояв не розуміючи, що відбувається та незнаючи, що йому робити

-він в академію не їде?

-якщо ти про Томаса то не їде.

-фух, хоч позбавлюся його.

-Едгард теж так завжди казав.

Кабінет імператора

-синку, ця Даніелла має закохатися в тебе. Потім я вас одружу та вона буде в наших руках. Ми захопимо весь світ завдяки їй.

-батьку, я вже казав. Не виходить, вона не піддається, навіть руку не дала поцілувати. Весь час ошивається з братом, вони ладять, можливо, вона в нього закохалася. Багатьом дівчатам подобається Едгард.

-це погано. Вони сьогодні відправляються в академію, такої можливості не буде ще пів року, якщо вони зблизяться то всі мої плани рухнуть.

-батьку, брат не підпустить до себе ні одну жінку, тому її теж не підпустить. Єдина кого він підпускає це Аманда, після Кароліни ні одна дівчина не змогла пробратися до нього. Він закрився.

-кохання річ яку ніколи не зрозумієш, якщо він покохає її то всім моїм планам прийде кінець, і ти, і твоя мати більше не будуть так жити.

-я цього не допущу.

-я надіюся, а інакше постраждаєш саме ти. Роби, що хочеш та ти маєш закохати її в себе.

-батьку, я не підведу тебе.

Кімната Даші 

-ну що, зібралася?

-так, Аманда, збиратися і не довелося, все за мене зробили слуги.

-і то правда, але це нормально. Тоді я покличу слугу хай понесе твої речі до порталу.

-як до порталу? Я думала ми як в давні часи будемо їхати каретою, по жахвилим дорогам в тридесяте царство.

-такий спосіб теж є, але він довгий, а в палаці є портальна арка, тому ми можемо відправитися прямо до академії.

-а з академії так само можна попасти назад в палац?

-так.

-і скільки це займає часу?

- хвилину.

-не так як у нас. Мені додому треба їхати годину, а інші можуть їхати додому і півдня і більше.

-але ж у вас такі технології, а ви не могли придумати швидшого способу пересування?

-взагалі-то це й так швидкий спосіб, дивлячись як ти їдеш, можеш їхати 80 кілометрів на годину, а можна і 100 без проблем, це якщо потягом, автобусом 60-70 десь на годину, в місті до 50.

-ого, великі відстані і досить малий час по нашим міркам.

-це так.

Стражники відкрили двері та перед нами постала величезна зала, посередині я побачила величезний портал фіолетового кольору.

-але ваші портали зеленого, чому цей фіолетовий?

-зелений створений людиною, щоб дістатися кудись. Він швидко щезає, фіолетовий це вічний портал, єдине, що потрібно це підтримувати його магією, синій портал це випадковий портал.

-цікаво, такого я ще не чула.

-ти багато чого ще дізнаєшся.

-чого ми стоїмо?