Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Террі Гудкайнд

прорватися. Але це дуже важко. Закляття проносяться над проломом, немов грозові хмари, гнані вітром, утворюючи постійно змінюваний лабіринт, в якому завдяки відсутності замикаючої вежі існують безпечні проходи. Але вловити їх може лише той, у кого є дар. Простому смертному тут не пройти. Магія вб'є його. А то й гірше змусить вічно блукати по долині. Адже закляття невидимі. Їх можна тільки відчути за допомогою дару, та й це дуже непросто.

— Значить, сестри Світу можуть пройти цю долину, бо в них є дар?

— Так. Але не більше двох разів. Магія запам'ятає тебе і на третій раз вб'є. В давні часи сестер, які відправлялися в Новий світ і успішно поверталися назад, посилали туди знову. Ні одна не повернулася. Ні одна.

— Сестра Верна сумно дивилася в сліпучу далечінь. — Вони там. Вони там, і ніхто ніколи не знайде їх і не врятує. Магія веж згубила їх.

Річард почекав, поки вона знову подивиться на нього:

— Можливо, сестра, вони просто розчарувалися у своєму покликанні і роздумали повертатися. Звідки ти знаєш?

— Я знаю, — зітхнула вона. — Ті, хто проходить там, іноді бачать їх. — Вона помовчала. — Бачила їх і я.

— Прости, — сказав Річард, думаючи про Зедда. Келен повинна знайти його і розповісти про те, що трапилося. — Отже, чарівник може пройти долину?

— Тільки поки він не віднайшов повної могутності. Щоб наші учні могли повернутися, ми дозволяємо їм покинути Палац до того, як вони повністю опанують даром. Основне призначення башт — перегороджувати шлях чарівникам.

Повністю відкритий дар притягне до себе закляття, як магніт притягує залізні ошурки. Саме для таких побудовані вежі. Саме таких шукає магія. Могутній чарівник заблукає тут так само швидко, як той, хто нічого не розуміє в магії. Це пастка, де гинуть найсильніші і найслабкіші. Саме тому ні одній зі сторін не вдалося добудувати свою лінію.

Надії руйнувалися. Навіть якщо Келен візьме на себе працю знайти Зедда, старий друг нічим не зможе йому допомогти. Річард проковтнув клубок у горлі і раптом згадав про зуб, який дала йому Скарлет.

— А якщо спробувати перелетіти через долину? Сестра Верна похитала головою.

— Закляття простягаються в повітря так само, як і в море. Жодне створіння, яке вміє літати, не здатне перелетіти через ці землі.

— А морем? Якщо відплисти досить далеко? Десь же магія кінчається?

Вона знизала плечима:

— Я чула, що в далекому минулому було декілька вдалих спроб. Що стосується мене, то я бачила багато кораблів, що зважилися на це, але ні один не повернувся.

Річарду стало не по собі.

— А ти… можеш провести когось за собою?

— Одного або двох осіб, за умови, що вони будуть триматися поруч. Як і ти, до речі. Більше — вже ні. Вони напевно заблукають. Проходи між закляттями занадто вузькі і підступні.

Річард довго обдумував почуте і нарешті поставив наступне питання:

— А чому ніхто досі не зруйнував башти?

— Ми пробували. Це неможливо.

— Якщо у вас нічого не вийшло, це не означає, що це взагалі не можна зробити.

Вона метнула на нього сердитий погляд.

— Вежі й закляття створені не тільки Магією Приросту, але й Магією Збитку.

Магія Збитку! Невже чарівники в давнину нею володіли? Але як? Це ж неможливо! З іншого боку, Даркен Рал теж нею володів…

— А чому вежі не дають магії розсіятися?

Сестра Верна задумливо перебирала поводи.

— У кожній з них заточений Вогонь Життя чарівника.

— Ти хочеш сказати, що чарівник віддавав вежі свою життєву силу? Річард не вірив своїм вухам.

— Гірше. У кожній вежі міститься життєва сила не одного, а багатьох чарівників.

Річард здригнувся, уявивши собі могутніх чарівників, які жертвують життям заради жахливих споруд.

— А близько один до одного стоять ці вежі?

— Кажуть, що деякі відстоять на милі, а деякі розділені ліченими ярдами. Це якось пов'язано з точками сили самої землі. Ми в цьому не розбираємося. З тих пір як побудована лінія, наближатися до башт небезпечно.

Ми навіть не знаємо, скільки їх усього. Нам відомі лише ті, що стоять в цій долині.

Річард зіщулився.

— А ми побачимо їх по дорозі?

— Заздалегідь не можу сказати. Іноді безпечний прохід виявляється поруч з вежею, іноді — ні. По дорозі сюди я бачила тільки одну. Багато сестер взагалі їх не бачать. Я сподіваюся, що мені теж більше не доведеться на них дивитися.

Річард раптом усвідомив, що лівою рукою міцно стискає руків'я меча. Слово «істина» до болю врізалося в долоню. Він відпустив меч і постарався заспокоїтися.

— Так з чим же нам належить зіткнутися?

Сестра Верна глянула на горизонт і знову повернулася до Річарду:

— Там є все, що завгодно. Закляття відчаю. Твоя душа навіки опиниться в полоні безнадії. Закляття щастя, що затягують душу в ілюзорний рай, з якого немає вороття. Закляття руйнування. Вони розривають на шматки.

Закляття, які можуть пожвавити твої страхи і змусити тебе бігти без оглядки прямо в обійми смерті. Інші, навпаки, стануть спокушати тебе тим, про що ти мрієш, на що сподіваєшся. І якщо ти побажаєш… — Вона нахилилася до нього. — Не відходь від мене ні на крок і ні в якому разі не зупиняйся. Ти повинен придушити в собі будь-яке бажання, будь-яке почуття, будь то страх, чи туга, або щось ще. Ти мене зрозумів?

Річард кивнув. Сестра Верна знову звернула погляд до розплавленого горизонту, і Річарду здалося, що він теж бачить темні хмари, що пливуть над рівниною. Але чомусь він знав, що це не хмари, а магія. Бонні підвела голову, і він заспокійливо поплескав її шию.

Надивившись вдосталь, Річард повернувся до сестри Верни. Вона як і раніше, не рухаючись, дивилася вперед.