Усі царства іншого світу - Лариса Лешкевич
– Ажей обіцяв! – буркнула Веда.
– Ажей тягнув час, вишукуючи спосіб, як би підібратися до тебе напевно, прикидався лагідним і розуміючим, але я то знаю, як він уміє ламати черепи і роздирати на частини тіла. Хто ще? Вампіри? Ну там усе зрозуміло. Підступність Х’ярго відома всім у Зальгарі. Тримати тебе при собі, щоб ти не могла застосувати проти нього свою магію. Це єдиний його інтерес до тебе. Хто ще? Звісно, дракон! Літаюча громадина, набита дитячими комплексами. Нелемотуллаф виріс ображеним на весь всесвіт через те, що його хотів убити власний батько! Він усе життя тільки й робить, що скиглить та скаржиться, бо сім'я цурається його.
– А ти сам? Ідеальний, чи що? – з тихою люттю запитала Веда, відводячи погляд убік.
Можливо, у чомусь олф і має рацію, але слухати настільки зневажливі висловлювання про тих, хто поставився до неї з участю і ні до чого її не примушував, було гидко й прикро. Крім, мабуть, Х’ярго. Цей справді заслужив і ненависть, і презирство.
– Очікуване запитання, відповідь на яке не стане оригінальною. Я жорстокий, цинічний і дію виключно у власних інтересах. Тому, я і не свистів тобі про кохання, а чесно попередив: не зли мене!
– Що ти пообіцяв Х’ярго за зраду? – вибагливо запитала Веда, даючи вихід усім своїм почуттям – і колишнім, і нинішнім. – З Гаялом усе зрозуміло, він звичайний придурок із цими своїми дешевими жахами а-ля байки зі склепу! Але Х’ярго! Не можу повірити!
– Зрадою називаєш те, що він віддав тебе мені? – зелені очі олфа заблищали недобрим вогнем.
