Усі царства іншого світу - Лариса Лешкевич
Веді здалося, що вона потрапила в якийсь чарівний Діснейленд. Усе навкруги переливалося різнокольоровими вогнями, виблискувало, струменіло біжучим світлом, спалахувало, фосфореціювало, мерехтіло.
Серед казкових, у готичному стилі замків з вітражними вікнами, були зведені кам'яні гори, з них стрімко летіли донизу штучні водоспади, палахкотіла, підсвічена зсередини, вода маленьких, усіяних блакитними й пурпурними ліліями, ставків. Пишні верби, схиляючись над водою, тріпотіли ніжними, золотими сережками. Над сяючими шпилями вибухали барвисті салюти, звідусіль долинала веселенька музика і зрідка – сміх.
З величезних кам'яних чаш, встановлених уздовж дороги, вилетіли міріади веселкових іскор, вони кружляли в повітрі, перепліталися між собою, набуваючи образів якихось дивовижних звірів і птахів...
Від усього цього хороводу нестерпно яскравих, різнокольорових вогнів у Веди негайно зарябило в очах і застукало в голові.
"Свято, а так мало народу! Ні в яке порівняння з вулицями нашого невеличкого міста під час масових гулянь. Там, зазвичай, яблуку ніде впасти", – подумала вона, сидячи поруч із Фаідвіном у відкритій кареті, запряженій парою товстохвостих ящірок, які дзвеніли дорогоцінною упряжжю в такт повільному бігу.
Цього разу олф не став керувати каретою особисто, а посадив на облучок візника: дуже молодого, з розпатланим світлим волоссям, худорлявою фігурою, дуже красивого.
Народ походжав парами або невеликими групами: жінки, вбрані в розкішні бальні сукні, у напівпрозорих накидках, що вкривали волосся, млосно обмахувалися віялами.
Чоловіки ж були одягнені в строгі костюми сріблясто-синіх відтінків. Кожен із них вирізнявся зростом, статурою і неймовірною красою обличчя.
А ось у жінок зовнішність була доволі простенька, нічим не примітна, а інколи навіть відверто відразлива: надто довгі носи, надто витягнуті або круглі обличчя, надто тонкі, незважаючи на велику кількість яскравої помади, губи.
Веда задумливо подивилася на струнку, пряму спину візника, на його шию і витончену потилицю.
– Тобі подобається наше місто? – поцікавився Фаідвін і легенько погладив її по руці.
– Усе таке строкате! – відповіла вона, насупивши брови. – Огидно багато світла!
– Згодом освоїшся. Ми живемо повним життям тільки ночами, а вдень усамітнюємся у своїх замках.
– Через вашу... особливість?
– Так. Але тобі доведеться звикати до мене в будь-якому вигляді, – відповів Фаідвін.
– Куди ми їдемо? – запитала Веда, пропустив повз вуха його слова.
– Місто невелике. Зараз зробимо коло і повернемося в замок. Там незабаром розпочнеться бал, на якому ми оголосимо про наші заручини і весілля.
– Це обов'язково? У мене голова болить.
– Без заперечень. Усі мають побачити, яка ти красива! – з люб'язністю, яка Веді не сподобалася, сказав Фаідвін і знову погладив її, цього разу по коліну, – Приймеш знеболювальне зілля і вперед... веселитися!
– Чому всі роблять вигляд, що не бачать нас? – вона змінила тему.
– Традиція! – знизав плечима олф і більше нічого не став пояснювати.
– А вдень я зможу виходити із замку?
– Якщо на те буде потреба. Я знаю: люди ночами сплять, а вдень живуть, у нас же все навпаки. У нас багато традицій і ритуалів. Скоро розберешся, що можна, а що не можна робити в Бренглаку. Навіть королеві не уникнути деяких умовностей.
– А тобі можна все? – отруйно поцікавилася вона.
– Поки на троні – так. Я правитиму ще три сотні років, потім мене має змінити мій старший син. Але, оскільки ти народиш мені чарівну дитину, то вона і стане наступником.
– То в тебе вже є син?
– Є. Ось він, – Фаідвін кивнув на візника. – Його звуть Даміїн. Випереджаючи твої подальші запитання, відповідаю: те, що він везе нас на бал – теж давня традиція. У мене немає дружин, але є наложниці.
– Ваші жінки не блищать вродою, – їдко сказала Веда. – Принаймні ті, яких я бачу на вулиці.
– Так, це правда. Наші жінки красиві перші сто років життя, потім їхня зовнішність починає змінюватися, тому народжені дівчатка стають коханками дуже рано. Коли був доступ у світ людей, ми проникали в спальні красунь. Під виглядом її чоловіка або іншого, про кого жінка мріє, вступали з нею в стосунки так, щоб вона понесла, а потім забирали дитину в Бренглак. Особливо цінними були дівчатка... – з усмішками розповідав Фаідвін. – Ти маєш знати, що кожен світ у Зальгарі живе зовсім по-своєму й об'єднані ми лише спільними територіями.
– А як же минуле? Війна?
– Минуле досі дивиться на нас, але його погляд уже не такий пронизливий... Ніхто не бажає нової війни, але кожен, як і раніше, марить про неподільну владу в шести світах.
– Крім перевертнів, – сказала Веда, на що Фаідвін знову весело розреготався.
– Перевертні дуже хитрі, незважаючи на свій первісний вигляд і устрій життя. Ти даремно повірила Ажею, там на тебе теж чекала несвобода. Але тут хоча б більше розваг, ніж у похмурому лісі Рандагайла. Звісно, якщо тобі подобається годувати свиней і доїти кіз...
