Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих - Террі Гудкайнд

очі гордо блиснули. Келен відчула, як напруга залишило його, і він плавно повів її під звуки музики. Келен вгледіла Кару з Бендажміном, що відчайдушно намагались танцювати, не дивлячись один на одного. Генерал кружляв Кару навколо себе, він твердо підтримував її за талію, довге світле волосся Кари майоріло шлейфом.

Потім Келен побачила, як Кара дивиться в очі Мейфферта і посміхається.

Келен подумки полегшено зітхнула, коли танець закінчився і капітана Райана змінив Зедд. Притулившись до старого чарівника, вона попливла в повільному ритмі.

— Я тобою пишаюся, Мати-сповідниця. Ти подарувала цим людям прекрасну річ.

— І що ж це?

— Своє серце. — Він схилив голову набік. — Бачиш, як вони на тебе дивляться? Ти додаєш їм мужності. Ти дала їм привід вірити в те, що вони роблять.

— Ах ти хитрюга! Ти можеш дурити голови іншим, але не мені. Це ти додаєш мені мужності. — Зедд лише посміхнувся.

— Знаєш, з самої першої сповідниці жоден чоловік не здогадався, як любити таку жінку, щоб при цьому її магія не знищила його. І я радий, що саме моєму онукові вдалося здійснити цей подвиг завдяки його любові до тебе. Я люблю тебе як рідну онуку, Келен, і чекаю не дочекаюся того дня, коли ти знову будеш разом з моїм онуком.

Келен поклала голову Зедду на плече і вони продовжили мовчки танцювати, переймаючись своїми спогадами.

Танці тривали. Сонце нарешті зайшло і тепер майданчик освітлювали факели і вогні багать. Сестри після кожного танцю змінювали партнерів, і все ж низка веселих чоловіків, охочих з ними потанцювати, не закінчувалася, причому відбою не було від партнерів не тільки у самих молодих і красивих сестер. Помічники кухарів розставили на столах просте частування, обмінюючись жартами з солдатами, що відправлялися на службу. Уоррен з Верною між танцями продегустували найрізноманітніші страви з різних столів.

Келен ще разок станцювала. Із капітаном Райаном і ще раз з Зеддом, але потім зайняла себе бесідою з солдатами і офіцерами, щоб їй більше не довелося з кимось танцювати, на той випадок, якщо хтось ще набереться хоробрості запросити її на танець. Так їй куди краще вдавалося насолоджуватися святкуванням.

Вона якраз розмовляла з юними офіцерами, які навперебій розповідали їй, як їм подобається свято, коли хтось тихенько торкнув її за плече. Обернувшись, вона побачила усміхненого Уоррена.

— Мати-сповідниця, буду мати за честь запросити вас на танець.

Келен помітила, що Верна танцює з Зеддом. Що ж, цей танець буде зовсім іншим.

— Я охоче потанцюю з таким невідпорним нареченим. Уоррен рухався легко і витончено, а зовсім не скуто, як вона чекала. Він здавався абсолютно умиротвореним, спокійно сприймаючи штовханину, солдатів, що радісно поплескували його по спині, і жартівливі зауваження сестер.

— Мати-сповідниця, я хотів подякувати тобі за найкращий день у моєму житті.

Келен посміхнулася, дивлячись в його молоде обличчя з древніми очима.

— Спасибі тобі, Уоррен, що погодився на це велике торжество. Я знаю, що такі речі не в твоєму смаку…

— О, зовсім ні! Просто, розумієш, мене частенько називали кротом.

— Так? А чому?

— Тому що я зазвичай весь час стирчав в сховищах, вивчаючи пророцтва. Не те щоб я так вже обожнював копатися в книжках… Я просто боявся виходити на люди.

— Але все ж таки вийшов.

— Річард мене витягнув.

— Так? Я не знала.

— У якомусь сенсі ти продовжила те, що він почав. — Уоррен неуважно всміхнувся. — Я просто хотів подякувати тобі. Я знаю, як мені його не вистачає і як його не вистачає Верні. І знаю, що людям не вистачає їх Магістра Рала.

Келен змогла лише кивнути.

— І знаю, як ти сумуєш за чоловіком. Саме тому я і хотів тобі подякувати. За те, що ти подарувала нам ось це свято, за те, що ти сьогодні даруєш нам свою чарівність, незважаючи на душевний біль. Всі тут розділяють з тобою цей біль. Будь ласка, пам'ятай, що, хоч тобі його й бракує, ти не самотня і знаходишся серед тих, хто теж його любить. Келен сумно посміхнулася:

— Спасибі.

Вони продовжили танець, хихикаючи над зрідка прослизаючими фальшивими нотами і незграбними на деяких солдатів. Музика раптом різко замовкла.

І тоді Келен почула звуки рогу.

Стривожені солдати миттєво кинулися за зброєю, але тут один з вартових крикнув, що це наближаються свої.

Спантеличена Келен витягувала шию, як і всі інші, намагаючись побачити, хто ж це може бути. Всі її війська були тут. Вона дозволила всім присутнім бути на торжестві.

Натовп розступився перед вершниками. Келен не змогла приховати подиву. Генерал Болдуїн, головнокомандувач кельтонських військ, очолював колону, сидячи на чудовому гнідому жеребці. Він різко зупинив коня. Пригладивши пальцем оповиті сивиною темні вуса, він оглянув натовп навколо себе. Сивіюче темне волосся закривало вуха, на маківці проглядала лисина. Генерал являв собою величне видовище у підбитому зеленим шовком плащі, закріпленому на плечі двома аграфами. Його лазуровий камзол прикрашав герб, розділений по діагоналі чорною лінією на жовте і синє поле. Високі ботфорти були приспущені нижче колін. Довгі чорні, облямовані хутром рукавички він засунув за широкий ремінь з різьбленою пряжкою.

Солдати розступилися, даючи Келен пройти.

— Генерал!

Болдуїн у властивій йому величної манері підняв руку, розплився в усмішці.

— Радий вас бачити, Мати-сповідниця.

Келен почала було говорити, але тут, розсовуючи натовп, в танцювальне коло влетіли коні. Вони влетіли в коло, як язики полум'я — дюжина Морд-Сіт в червоному шкіряному вбранні. Одна з них спритно зіскочила з коня.

— Ріккі! — Вигукнула Кара.

Жінка чіпким поглядом оббігла натовп. Накінець вгледів Кару,