Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Террі Гудкайнд

— Небезпечно, — поправила Келен, перекинувши дорожню сумку на друге плече.

— Якби там було небезпечно, Пріндін з Тоссідіном не йшли б у відкриту.

Ти можеш залишатися, а я спускаюся.

Знаючи, що сперечатися марно, Чандален мовчки пішов за нею. Полуденне сонце світило яскраво, але зовсім не гріло. З відрогів Ранг-Шада раз у раз налітав поривчастий вітер, але сьогодні, на щастя, він був слабкіше звичайного.

Снігопадів теж не було вже кілька днів, і подорожні насолоджувалися ясною погодою. Але мороз проте стояв сильний. Келен здавалося, що при кожному вдиху її ніс перетворюється на шматочок льоду.

Вона перехопила братів на середині шляху. Важко дихаючи, вони піднімалися по схилу і, побачивши Келен, зупинилися, втомлено спершись на списи. У себе на рівнинах вони були дуже витривалі, але ніяк не могли звикнути до гір.

— Будь ласка, Мати-сповідниця, — намагаючись вирівняти дихання, заговорив Пріндін. — Не ходи туди. Духи предків цих людей покинули їх.

Келен вийняла з-за пазухи флягу з водою і простягла її Пріндіну. Воду доводилося тримати під одягом, інакше вона відразу ж замерзала. Той зробив кілька жадібних ковтків і передав флягу братові.

— Що це означає? Ви ж не заходили в місто, адже так? Я веліла вам тільки обійти вздовж стін.

— Ні, — похитав головою Пріндін. — Ми ховалися, як ти нам веліла. Ми не зайшли в місто, але це і не потрібно. Досить того, що ми побачили зовні.

Тоссідін повернув флягу Келен.

— Ви бачили людей? — Запитала вона, затикаючи її пробкою.

Тоссідін кинув швидкий погляд через плече.

— Ми бачили багато людей.

— Мертвих людей, — додав Пріндін.

— Скільки? Від чого вони померли?

Тоссідін знизав плечима:

— Війна. У багатьох була зброя: мечі, списи і луки. Я не знаю слова, щоб сказати, скільки їх. Я ніколи не бачив так багато людей. Навіть за все своє життя. Це була війна. І всіх переможених убили.

На мить Келен заціпеніла від жаху. Невже нікому не вдалося вижити?

Війна. Але війська Д'хари вже відкликані. Значить, тут побував хтось інший.

Струсивши заціпеніння, вона кинулася вниз по схилу горба, не звертаючи уваги на розкриту накидку і крижаний вітер. Від думки про долю, яка спіткала мешканців Ебініса, у неї стискалося серце. «Я повинна побачити все своїми очима!»

— Прошу тебе, Мати-сповідниця, не ходи туди! — Крикнув Пріндін їй навздогін. — Не потрібно на це дивитися.

Троє мисливців широкими стрибками бігли за нею, але не могли наздогнати.

— Я вже бачила мерців, — крикнула Келен, не зупиняючись.

Вона була ще далеко від міських стін, коли почали з'являтися трупи. Вони були занесені снігом. В одному місці з кучугури стирчала рука, немов перед смертю людина тягнулася до світла і повітря. Убитих була неймовірна кількість — і всі в галеанській формі, замерзлі і закривавлені.

Стерв'ятники і гієни ще не встигли обгризти трупи.

У стіні біля окутих залізом південних воріт зяяла дірка. Краї її почорніли і були оплавлені. Келен приголомшено втупилася на камінь, що розтікся, немов віск. Вона знала лише одну силу, здатну на таке: чарівний вогонь.

Розум відмовлявся дати пояснення побаченому. Безсумнівно, це слід чарівного вогню, але ж чарівників більше немає. Якщо не вважати Зедда і, можливо, Річарда. Але Зедд не здатний на такі вчинки.

Уздовж стін по всьому периметру міста височіли вміло складені штабелі обезголовлених трупів. Голови були складені окремо, зброя — теж. Купи мечів, списів і щитів нагадували жахливих сталевих дикобразів. Масове побиття, бійня, кошмар. І тіла тільки галеанських солдатів. У кожного були підвернені руки, щоб не порушити акуратності штабелів.

— Тисяча, — тихо сказала Келен, повернувшись до мисливців, які наздогнали її і стояли за спиною. — Так звучить слово, якого ви не знаєте. Тут не менше п'яти тисяч чоловік.

Пріндін обережно потикав тупим кінцем списа в сніг.

— Я не знав, що є слово для такої великої кількості людей. Коли повернеться тепло, тут буде погане місце, — додав він пошепки.

— Тут і зараз погане місце, — буркнув його брат рідною мовою.

Келен розуміла, що перед ними — лише мізерна частина всіх жертв.

Оборонна тактика городян була їй добре знайома. На кріпосні стіни їм надіятися вже не доводилося, ці часи відійшли у минуле. З утворенням союзу Серединних Земель місто почало стрімко зростати, і колишні потужні фортифікації в кінці кінців були знесені, а замість них побудовані нинішні, далеко не такі надійні. Вони служили швидше символом процвітання міста, ніж захистом від нападу.

У випадку воєнних дій ворота наглухо закривалися, а добірні війська, з яких складався гарнізон столиці, давали противнику бій під стінами міста, не дозволяючи йому наблизитися і почати облогу за всіма правилами.

Справжнім же захистом Ебініса служили окружаючі долину гори: захисники знали там кожен камінь, кожну стежку, а нападники в тісноті скель не мали можливості розгорнути війська і нанести потужний удар.

Армія Д'хари два місяці намагалася взяти Ебініс, але безуспішно. Захисники міста атакували ворога в вузьких ущелинах, влаштовували засідки і не дозволяли нападникам розслабитися ні на хвилину. Зрештою неабияк пошарпана армія Д'хари пішла геть — зализувати рани і підшукувати більш поступливу здобич. Однак і гарнізон Ебініса зазнав серйозних втрат. Будь Даркен Рал менше зайнятий пошуками шкатулок, він, ймовірно, надіслав би на допомогу облягаючим резерви, щоб придушити чисельністю зовнішнє кільце оборони. Даркен Рал цього не зробив, але зараз хтось вчинив саме так.

Обезголовлені трупи належали тим, хто захищав місто зовні. Притиснуті до стін, одні були вбиті, а інші — узяті в полон і страчено: ймовірно, для того, щоб посіяти жах в серцях тих, хто залишався в місті.

Безсумнівно, це відбулося до того, як була пробита стіна. Келен знала, що в місті її чекає набагато більш страшне видовище. Замерзлі жінки в горах не залишали в цьому ніяких сумнівів.