Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Террі Гудкайнд

— Ти бути впевненим, що це спрацює? Схоже, Володар прекрасно обізнаний, де ми знаходимося.

— Він відстежував нас по намистах. Тепер Володар сліпий щодо нас. Але залишатися тут все одно небезпечно. Той, хто забрав кістку, може стати очима Володаря.

Еді опустила голову і закрила очі.

— Прости мене, Зедд, що так вийшло. Це все через мою дурість.

— Дурниці! Всього не передбачиш. Не можна пройти по життю, ні разу не спіткнувшись. Найголовніше — не зав'язнути в грязі і не повторювати колишніх помилок.

— Але цей талісман бути дуже важливим!

— Він пропав, Еді. Зараз з цим уже нічого не поробиш. Принаймні ми обдурили Володаря, він до нас не добрався. Але краще поквапитися.

Еді почала збирати загублені кістки.

— Я зараз.

— Нам не можна нічого брати, — спокійно сказав Зедд. Вона випросталась.

— Я повинна забрати кістки. У них зосереджена важлива магія.

Зедд м'яко взяв її руку.

— Володар знав, де ми знаходимося, бо стежив за намистами.

Решта кісток теж можуть нас видати. Ми не маємо права ризикувати.

Залишати їх тут теж небезпечно: вони можуть потрапити в недобрі руки. Боюся, Еді, що доведеться знищити твою колекцію.

Еді відкрила рот, але довго не могла знайти слів.

— Я їх не залишу. Вони бути дуже важливими. Їх було неймовірно важко зібрати. Це зайняло роки. Володар не міг помітити їх всі. Мені довелося гори звернути, щоб знайти ці кістки.

Зедд поплескав її по зап'ясті:

— Еді, якщо Володар хотів, щоб у тебе була кістка, призначена тобі, ти навряд чи знайшла б її на дорозі. Вона повинна була дістатися тобі нелегко, щоб ти берегла її як зіницю ока і ніколи з нею не розлучалася.

Еді відсмикнула руку.

— З таким же успіхом він міг відмітити все, що завгодно! Чому ти впевнений, що твого коня не підсунув тобі якийсь проклятий?

— Тому що я відмовився від того, якого мені пропонували, — посміхнувся Зедд. — І взяв іншого.

Очі Еді наповнилися сльозами.

— Прошу тебе, Зедд, — прошепотіла вона. — Ці кістки — все, що в мене є.

З їх допомогою я сподівалася докричатися до Пела.

— Я допоможу тобі передати послання Пелу. Я дав тобі слово. Але ти обрала невірний шлях. Я тобі покажу інший.

Еді з надією зробила крок до нього.

— Який?

Зедд співчутливо подивився на неї.

— Я знаю спосіб на короткий час закликати духів через завісу і говорити з ними. Навіть якщо мені не вдасться викликати саме Пела, послання я зможу передати. Тільки, Еді, будь ласка, послухай мене: цього не можна робити зараз. Потрібно почекати, поки завіса не буде відновлена.

Її тремтячі пальці торкнулися його руки.

— Як? Як викликати духа?

— Це можливо. Більшого тобі не варто знати.

— Скажи. — Вона міцно стиснула його руку. — Я повинна переконатися, що ти не брешеш. Я повинна знати, як це зробити.

Зедд надовго задумався. За допомогою хмарного Каменя він закликав дух свого батька і дух своєї матері, але вони попередили його, що таким чином можна пошкодити завісу. Значить, зараз відкривати духам дорогу в цей світ небезпечно подвійно. Крім того, невідомо ще, не прослизне чи хто слідом, а в світі і без того вже досить породжень тьми…

А що стосується Еді… Навіть незважаючи на те що вона — чаклунка, знати про цю властивість хмарного Каменя їй не дозволено. Цю таємницю, так само як і багато інших, чарівники зобов'язані свято берегти. На серці у Зедда було важко, але обов'язок є обов'язок.

— Тобі доведеться повірити мені на слово. Присягаюся, що я в стані тобі допомогти, і коли загроза мине, я це зроблю.

— Але як?! — Наполягала Еді, не відпускаючи його руки. — Ти впевнений, що це можливо? Звідки ти знаєш, як це зробити?

Зедд гордо розправив плечі.

— Я — Чарівник першого рангу.

— Але ти впевнений?

— Еді, я дав тобі слово, а я не розкидаюся обіцянками. Звичайно, я не впевнений повністю, але сподіваюся, що в мене вийде. Зараз ми зобов'язані використовувати наші знання, щоб зупинити Володаря. Завіса повинна бути відновлена. Від нас залежить безпека всіх у цьому світі. Особисті справи можуть і почекати. Якщо я зараз буду викликати духів, наслідки будуть жахливі; аж до того, що я своїми руками можу остаточно розірвати завісу.

Вона відпустила його руку і поправила сиве пасмо, що впало на обличчя.

— Пробач, Зедд. Звичайно, ти правий. Я багато років вивчала переплетення двох світів. Мені слід було б бути розумнішою. Прости.

Зедд посміхнувся і обійняв її за плечі.

— Я радий, що ти не відступаєшся від того, що для тебе важливо. Це означає, що ти людина честі. Немає кращого союзника, ніж людина честі.

— І все ж… — Еді з тугою глянула на жалюгідні руїни свого житла.

— Я збирала їх все життя. Я охороняла їх і піклувалася про них. Люди, які віддали їх мені, вважали, що я гідна довіри.

Зедд взяв її під руку і повів геть.

— Перш за все вони мали на увазі, що ти використовуєш свій дар для захисту тих, хто його не має. На це сподівалися ті, хто писав пророцтва. Тобі не випадково довелося жити саме в цьому місці і саме в цей час. Ось яку довіру ти повинна виправдати.

Вона кивнула, спираючись на його руку.

— Зедд, мені здається, пропали ще деякі з моїх кісток.

— Я знаю.

— У поганих руках вони будуть дуже небезпечні.

— І це я знаю.

— І що ж ти думаєш робити?